Фільм про Ольжича “Я камінь з Божої пращі”

(Автор сценарію – Леонід Череватенко, режисер – Аркадій Микульський, оператор – Микола Мандрич)

 Валеріян Ревуцький

Яке значення має цей фільм, чітко відповів сам автор сценарію Леонід Череватенко в листі до автора рецензії: фільм був сприйнятий з великим ентузіазмом київською молоддю. В цьому, вважаю, основне його значення. У наших часах, коли численні прихильники “модернізму” ентузіастично змагаються у вишукуванні у визначних постатей в українській літературі, історії, науці їх особистих подій у приватному житті, забуваючи, що кожна людина з її вадами залишається людиною з її вадами, постать Ольжича під цим оглядом залишається недоторканною. Якщо київська молодь спонтанно сприйняла фільм про Ольжича, то вона в ньому побачила приклад українському суспільству для здобуття його кращого майбутнього, образ людини, що знала, на яку дорогу вона ступає для осягнення своєї мети, без вагання усвідомлюючи, що такий її крок давав їй усі підстави втратити своє життя. Оцінюючи постать Ольжича в показаному фільмі, одна зі свідків його діяльности, Ольга Маланчук, сказала, що oсоба Ольжича була тоді “найкраща з найкращих” у такій діяльності.

Усі три фільми поступово показують і долю його батька Олександра Олеся (Кандиби), одного з чолових поетів на початку ХХ століття в Україні, і дитячі роки його сина Олега, і часи навчання Олега Ольжича у Празі, і наукову діяльність його в Європі та поза нею, і організовану діяльність ОУН – в Закарпатській Україні, а потім – у Києві та Львові, і його мученицьку смерть у Саксенгаузенській в’язниці 1944 року.

У фільмі також показано оточення Ольжича. Стимулами Ольжича були впливи батька як поета,

тодішнє його оточення, що було в той час найкращою інтелігенцією у Празі, яке його виховувало, і сам центр наукового життя в цьому місті, а потім – співпраця з Євгеном Коновальцем. Це віддзеркалюють у фільмі виступи професора Марка Антоновича, академіка Корнія Товстюка, відомих діячів ОУН – Петра Войновського, Ярослава Гайваса та інших. Багато фактів до пізнання Ольжича як людини дають спогади Марини Антонович-Рудницької, Ніни Михалевич та інших. Вливаються в оточення доби Ольжича й подані згадки Митрополита Андрея Шептицького, виступ Кардинала Любомира Гузара у справі засудження братовбивства й ін. У результаті через численних свідків вимальовується велична постать Ольжича як визначного науковця, чудового організатора громадських установ (і не тільки ОУН), людини великої волі, скромної і співчутливої до кожного.

Фільм розряджений краєвидами України. Спокійний ландшафт їх контрастує з показом варварства німців-нацистів. Але коли автор сценарію і режисер подають кадри їх варварства і не конче пов’язані з біографією Ольжича, то просто напрошується, щоб ще стисло подати факти загибелі українських націоналістів у Бабиному Яру поруч з численними неукраїнськими жертвами, а одночасно – і показ фактів варварства більшовицького режиму у вигляді каторжної праці рабів-роботів, їх жахливі вчинки на фактах, ближчих до біографії Ольжича, хоч би й розстріли українських націоналістів при вступі та відступі радянських військ у Західній Україні в 1939-1941 рр.

Подані розмови свідків страждають на брак лаконічности. Повторення панахид не сприяє концентрації глядача, а радше розмагнічує його. Стиль уведення тріумфального маршу з опери “Аїда” Верді перед в’їздом Ольжича до Італії яскраво різниться від загально вдалого музичного оформлення фільму...

Автор сценарію і режисер фільму заслужено отримали Національну премію ім. Тараса Шевченка. Але тепер насувається питання – чи фільм буде показаний на екранах поза Києвом, у провінції?..