Автопортрет Олександра Яківчука в камерних тонах

Дагмара Турчин-Дувірак, доктор музикології

Авторський концерт українського композитора в Торонто – це подія завжди рідкісна і незвичайна. Справді, коли востаннє тут, у Північній Америці, ми мали нагоду бути присутніми на подібній імпрезі (Скорика?.. Колесси?..)? Тож концерт з творів Олександра Яківчука, що відбувся 4 травня в Islington United Church, безперечно, заслуговував на особливу увагу. О. Яківчук, талановитий український мистець, що вже більш як 10 років мешкає в Канаді, добре відомий не лише в Україні. Переможець всеукраїнських та міжнародних конкурсів, член Української та Канадської спілок композиторів, він активно працює у різних ділянках музичної творчости. У його доробку є опера і балет, симфонії та симфонічні поеми, кантати та ораторії, інструментальні концерти і камерні композиції, п’єси для народних інструментів, популярні пісні та музика для театру й кіно.

Канадському слухачеві О. Яківчук відомий перш за все як автор великих симфонічних полотен: у 1996 р. у Massey Hall Торонтський симфонічний оркестр виконав його симфонічну поему “Золоті Ворота”, а зовсім недавно відбулася презентація його диску із записом симфонії “33”, присвяченої пам’яті жертв Голодомору. Також, безумовно, не лишилися поза увагою слухачів барвисті хорові обробки українських народних пісень, що часто звучать у виконанні відомого хору “Веснівка”.

Тож програма концерту 4 травня відкрила багато несподіванок: торонтці чи не вперше мали нагоду ознайомитися з камерно-інструментальними творами композитора. П’єси для гобоя (“Taurus”), флейти (“Зоряний прелюд”), фагота (“Гротеск”), валторни (“Мелодія”), альта (“Соната-Поема”), кларнета (“Цар Аттила”) – всі з супроводом фортепіано, композиції для фортепіано соло, різноманітні ансамблі, де вже згадані інструменти поєднувалися у найнесподіваніших комбінаціях, ці твори виявили багатство авторської фантазії, досконале знання тембральної специфіки інструментів та їх віртуозних можливостей.

Програма відзначалася також широким “часовим” cпектром, охоплюючи музику, починаючи від студентських 70-их (“Зоряний Прелюд”, “Соната-Поема”, “Народна Сценка”) аж до опусів останніх років (“Іспанська Сюїта”, “Цар Аттила”, “Taurus”). Завдяки цьому слухачі мали змогу бодай частково зазирнути у процес творчого формування мистця. Так, у напрочуд свіжій і колоритній “Народній Сценці” для флейти, гобоя, кларнета і фагота, написаній під час навчання у Київській консерваторії, ще зовсім молодий тоді автор виявив захоплення “новою фольклорною хвилею”, що визначала обличчя модерної композиторської школи в Україні 60-их та початку 70-их років. (Варто відзначити, що увага до фольклорних джерел залишилася важливою складовою творчости О. Яківчука: на сьогодні в його доробку є більше 100 обробок українських народних пісень).

Для творчости 80-их, що можна б назвати першим періодом творчої зрілости композитора, показовий фортепіанний цикл “Прелюдії і Фуги” (1983). Дві прелюдії та фуги з цього циклу, що прозвучали в концерті, виразно виявляють такі характерні риси, як зростання дисонантности музичної мови, згущення та потовщення багатошарової фактурної тканини, підвищена увага до тембральної контрастности фортепіанних регістрів, що виявляє оркестровість мислення мистця.

Серед композицій, написаних в останніх роках, особливо цікавою є “Іспанська Сюїта” для духового квінтету (флейта, гобой, кларнет, валторна та фагот). Із трьох частин сюїти лише середня віддала (і не без гумору) певну данину традиційній (і часто стереотипній)  “іспанськості”, що звичайно асоціюється з “Кармен” Бізе та іскристим ритмом болеро. Однак у крайніх частинах постає зовсім інший образ Іспанії, з важким, похмурим, “кам’яним” колоритом, пронизливо-сумовитими мелодичними лініями та щемливими гармоніями, що скоріше викликає в пам’яті “Дім Бернарди Альби” Ф. Г. Лорки, де вир полум’яних пристрастей скований гнітючими путами віковічних законів і проривається всеспопеляючою лавою лише в остаточній трагічній розв’язці. Сюїта, так само як і “Цар Аттила” і “Taurus” (знак Зодіака, під яким народився автор), на мою думку, є дуже характерною для зрілого Олександра Яківчука, композитора із сформованим, індивідуальним і відповідальним поглядом на світ, що не боїться найсерйозніших і найболючіших питань і шукає власних шляхів їх вирішення. У музичному осмисленні ним навколишньої сучасности психологізм персонального емоційного досвіду поєднується із глибинною історичною перспективою, а у переконливій авторській манері вислову модерна складна музична мова ніколи не втрачає твердої опори на традиції минулого.

Безперечно, успіх концерту у величезній мірі завдячував високому професіоналізмові виконавців. Флейтист Аллан Пулкер, гобоїстка Карен Ейджес, кларнетист Павел Маркелов, валторніст Юліан Александров, фаготист Анатолій Купрійчук, альтистка Наталія Ларібі – чудові музиканти, що не лише продемонстрували віртуозне володіння інструментами, але й глибоке і вдумливе прочитання авторських партитур. Особливої відзнаки заслуговує піаністка Надія Яківчук: протягом концерту вона практично не залишала сцену, виступаючи і як блискуча солістка, і як чуйний акомпаніатор в ансамблях з іншими виконавцями.

На завершення залишається лише пожалкувати, що зала не була повна. Авторський концерт Олександра Яківчука яскраво засвідчив, що серед нас живе і працює самобутній талановитий мистець, що з гідністю несе ім’я українського композитора. Ми, українська громада, повинні ним пишатися та всіляко його підтримувати.