З листів до Редакції

Дивізія “Галичина”: доповнення та пояснення

Шановна Редакціє!

В “Новому шляху” від 30 квітня була надрукована стаття “Дивізія “Галичина”: безпорадність влади і “патріотів”. Деякі інформації потребують доповнення та пояснення. Щоб читач зрозумів, про що йдеться, слід зацитувати деякі місця. Автор Богдан Червак пише: “Тим часом історія легітимації Дивізії “Галичина” в сучасній Україні має вже чимало років. Вперше про Дивізію серйозно заговорили на початку 2001 року. Тоді одна британська телекомпанія показала документальну стрічку “СС у Британії”. У фільмі йшлося про те, що після завершення Другої світової війни британський уряд дозволив в’їжд-жати до країни військовослужбовцям 14-ої Дивізії Військ СС. Правда, автори фільму застерегли, що не вважають усіх есесівців, які належали до цього формування, винними у злочинах. Проте, на їхню думку, досі не було проведено компетентного розслідування участи Дивізії в низці каральних акцій проти мирного населення в Україні, Словаччині та Польщі. Фільм викликав бурхливу реакцію в Європі. Офіційна Варшава виступила з вимогою провести розслідування щодо висловлених звинувачень та передати Польщі підозрюваних. Різко відреагував офіційний Лондон. Голова парламентської групи з розслідування воєнних злочинів лорд Джаннер звернувся до міністра внутрішніх справ Джека Стро, наполягаючи на негайній перевірці фактів, притягнення винних до відповідальности та відкритті таємних архівів щодо цієї справи. В самій Україні ця подія була фактично зігнорована”.

Про Дивізію серйозно говорили при кожній відповідній нагоді вже від 1945 року, коли Сталін на Потсдамській конференції вимагав від прем’єр-міністра Британії Черчілля видачі полонених-дивізійників з Італії. Далі йшли різні перевірки в таборах полонених англійцями, американцями й радянськими комісіями, що теж було дуже серйозно проваджено. Аж до Комісії в Канаді під головуванням судді Жуля Дешена. Не згадуючи про постійні “досліджування” Центром Візенталя. Всі вони дали один результат: нема доказів про злочини дивізійників. І досі не оскаржено жодного вояка Дивізії. З Ріміні від 15 червня до кінця вересня 1945 в результаті пропаганди радянської комісії в таборі серед полонених виїхало добровільно “на родіну” 1052 особи. Тільки їх завезено на “родіну” в Сибір. Дивізійникам не дозволено було “в’їжджати до Британії”, а їх усіх (8 тисяч) повезли до Британії під військовим ескортом і примістили по різних таборах як військовополонених. Вони працювали переважно в сільському господарстві. І не “військовослужбовцям 14-ої Дивізії Військ СС”, а воякам 1-ої Української Дивізії Української Національної Армії, командувачем котрої був ген. Павло Шандрук, який наприкінці війни провів присягу вояків на вірність Українському Народові. Тим самим Дивізія вийшла формально з-під юрисдикції війська СС. Про це ні згадки у фільмі, ані навіть про те, що у присязі для всіх не-німецьких формувань була фраза: “У боротьбі проти більшовизму”. Автори фільму не заявляли, що “вважають усіх есесівців, які належали до цього формування, винними у злочинах”, а підкреслювали, що вони були індоктриновані нацистськими ідеями. Щойно коли академік Микола Мушинка в київському часописі “День” (6 лютого 2001) опублікував статтю про фальшування і оминання “некорисних для мети фільму фактів”, продюсер Джуліан Генді дав заголовок своїй виправдувальній статті: “Група есесівців “Галичини” – далеко не вся Україна” (“День”, 14 липня 2001). Його порівняння не потребує коментарів.

Про “бурхливу реакцію”. Хто це – офіційна Варшава? Уряд? Президент? Парламент? Чи, може, якась організація, що “спеціaлізується” на оскарженнях Дивізії та УПА? Офіційний Лондон? Лорд Дженер, a member of the All-Party Parliamentary Group against Anti-Semitism (парламентарна група проти анисемітизму). В демократичному парлaменті такі групи можуть виступати із заявами й вимогами. Але наскільки тут йдеться про “офіційність”?

Не було “бурхливої реакції” на фільм у Канаді, США чи в інших країнах Заходу. В Канаді фільм показано на “Історичному каналі” 24 вересня 1999 року, а в Британії щойно 7 січня 2001 р. – на саме Українське Різдво! І не на офіційному каналі British Broadcasting Corporation, а на приватному Independent TV. В Канаді це вже була забута справа. Після протесту Конгресу Українців Канади цього фільму більше не показували.

У діаспорі головні українські організації виступили проти цього фільму. В самій Україні, навпаки, була не “бурхлива”, але гостра й широка реакція на неправдиві оскарження, включно з фальшуванням свідчень двох словачок і добором на інтерв’ю людей з антиукраїнським наставленням. Нікого із дивізійників! З інтерв’ю проф. Любомира Луцюка з Канади й автора історії Дивізії англійською мовою Майкла Мельника з Англії вибрано “відповідні” фрази з-поза контексту. Всі часописи діаспори, у тому числі й “Новий Шлях”, та дуже багато часописів в Україні широко подавали правдиві інформації про Українську Дивізію, зокрема:
“Час”, “Урядовий кур’єр”, “Літературна Україна”, “За вільну Україну”, “Киевские ведомости” і багато інших. У Канаді найбільший англомовний щоденник “Стар” помістив статтю проф. Л. Луцюка п. н. “Українців знову очорнюють”. В Україні відбулися дискусії на телебаченні, одна з участю студентів. Львівський музей визвольної боротьби провів дводенну науково-практичну конференцію. Були й інші заходи.

Уже якось так склалося, що Дивізія “Галичина” (яка перестала так називатися від листопада 1944 року й офіційно була названа “Українська Ч. 1”) стала “найулюбленішою” темою Другої світової війни: про неї написано великі томи й численні статті – крім української, англійською, іспанською, німецькою, російською мовами, створено фільми. І нема тому кінця… І недавно в ООН виступив представник Російської Федерації Ілля Рогачов з протестом-наклепами проти встановлення у Тернополі меморіальної дошки воякам Дивізії “Галичина”… Велика світова проблема… Більша загроза для світу, ніж атомна бомба Північної Кореї? Бодай для Росії? Чому? На це відповів академік Микола Мушинка в часописі “День”: “Винні тому, що українці”. І можна ще додати опінію ізраїльського історика Шимона Брімана, який написав статтю про Дивізію в часописі “Вести” (4 червня 2003): “...Промосковська точка зору взагалі не допускає думки про те, що українці мали й мають право боротися за незалежну державу”.

Роман Колісник