Гетьман Мазепа: між Полтавою і Батурином

Як і слід було очікувати, “каменем спотикання” у відзначеннях 300-річчя битви під Полтавою став гетьман України Іван Мазепа, а точніше – намір поставити йому пам’ятник. Із відповідною заявою виступило МЗС Росії, яке різко засудило “політику Києва, спрямовану на реабілітацію гетьмана Івана Мазепи”. Але якщо російську заяву можна проігнорувати, оскільки Москва чи будь-яка інша столиця не можуть нам вказувати, які пам’ятники мають стояти на українській землі, а які треба зносити, то поведінка окремих вітчизняних політиків і чиновників заслуговує на увагу.

Так, нещодавно, під час засідання обласного оргкомітету з питань святкування 300-річчя Полтавської битви, мер Полтави Андрій Матковський заявив, що пам’ятник у запланований ініціаторами час спорудити вже неможливо. Водночас один із лідерів місцевого БЮТ констатував, що встановлення пам’ятника І. Мазепі на Соборній площі Полтави не сприятиме проведенню міських заходів, присвячених 300-річчю Полтавської битви. Більше того, міський голова як рафінований малорос прорік: “Спорудження пам’ятника в цей час стане поштовхом для того, щоб у Полтаві провести другу Полтавську битву. Сюди можуть приїхати радикально налаштовані росіяни, українці або хтось іще”.

Іншими словами, гетьман Іван Мазепа опинився в облозі, яку йому, як і триста років тому, влаштувала імперська Москва та її доморощені холуї в Україні.

Не беруся захищати честь і гідність гетьмана. Він, незважаючи на атаки зовнішніх і внутрішніх недругів, навіки закарбований у свідомості української нації як борець за її незалежність й будівничий української державности.

У даному випадку вважаю за необхідне наголосити на окремих моментах історичного минулого, які безпосередньо стосуються гетьмана та відзначення 300-річчя так званої Полтавської битви, а саме питання ролі й місця Батурина у війні України з Росією.

Про Батурин як історичний феномен сьогодні здебільшого згадують у контексті реставраційних робіт, які відбуваються в Батуринському історико-культурному заповіднику “Гетьманська столиця”. Тим часом, події, які відбулися там у 1708 році, мають передусім далекосяжні політичні наслідки, не кажучи вже про те, що саме вони передували битві під Полтавою.

Нагадаю, що саме це місто стало ключовою ланкою у Північній війні, яку Швеція в союзі з Україною вела проти Російської імперії. Батурин, який на той час фактично був столицею гетьманської України і вважався символом її національної нескорености, був обраний імператором Петром І для відплатної акції за перехід Івана Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ.

На початку листопада 1708 року російські окупаційні війська після довготривалої облоги, зустрічаючи відчайдушний опір козаків – захисників Батурина, вдерлися в місто й почали розправлятися з мирним населенням. При цьому дії росіян носили особливо жорстокий характер, а репресії стосувалися значної частини місцевого населення.

Масштаби і жорстокість погромів вражали як сучасників Івана Мазепи, так і дослідників цієї трагедії в минулому.

Зокрема, у відомому Лизогубівському літописі в деталях описано, як батуринці, в основному жінки та діти, налякані звірствами російських солдат, кидалися з високого валу в річку, де їх добивали. А про саму різню автор так пише: “...Військо заюшене, а найбільше рядові солдати, понапивавшись (бо скрізь було вдосталь всякого напою), кололи людей і рубали, а для того інші, боячися, у прихованих місцях сиділи, аж коли вогонь обійшов усе місто, і ті постраждали”.

Щоб у нікого не виникло сумнівів щодо чисельних і жорстоких фактів розправи над мирним населенням, наведемо свідчення російських джерел. У московському “Журналі або Поденних записках... Петра Великого”, який у хронологічному порядку висвітлював діяльність Петра І, написано: “И первых воров полковника Чечеля и генерального есаула Кенигсека с некоторыми их единомышленниками взяли, прочих всех побили, и тот город со всем сожгли и разорили до основания, где зело много изменника Мазепы богатства взяли” .

Батуринська різня мала значний міжнародний резонанс. Англійська “Лондон Газетт” від 29 грудня 1708 року писала, що князь Меншиков, який очолював каральну експедицію в Батурині, “залогу... в числі 6 тисяч наказав вирубати”. Інше видання “Дейлі Курант” від 3 січня 1709 року про нього ж зазначало: “По здобутті наказав вирубати 5-6 тисяч козаків”.

Вже у наші дні на території Батурина знайдено 70 поховань. При цьому дорослих чоловіків там немає, лише жінки та діти. Володимир Коваленко, керівник Міжнародної археологічної експедиції в селищі Батурин, на одному з українських телеканалів заявив: “Ми бачимо поховання жертв цієї трагедії: мати з немовлям, підлітки з порубаними кінцівками, діти рядочками. Всі ці поховання не можна списати на інші події, оскільки вони опущені в шар пожежі 1708 року”.

У монографії сучасного історика Сергія Павленка “Загибель Батурина” наводиться вражаюча статистика: лише за один день від рук агресора загинуло від 6 до 7,5 тисячі мирних громадян, 5-6,5 тисячі військовиків, а разом 11-14 тисяч батуринців, сердюків та козаків.

Наводимо цей кривавий фактаж, оскільки, можливо, він отверезить деякі гарячі голови, які у своєму русофільстві зайшли так далеко, що з нагоди 300-річчя битви під Полтавою мають намір “святкувати” перемогу “руского оружія”. Між Батурином, Полтавою та гетьманом І. Мазепою існує тісний взаємозв’язок. Він промовисто вказує, що українцям слід нарешті навчитися поважати себе і власне минуле. Лише тоді матимемо право претендувати на гідне майбутнє.

…У Києві в рамках святкування 370-річчя з дня народження гетьмана України Івана Мазепи на місці зруйнованого Свято-Нікольського собору встановлено пам’ятний камінь. У заході взяв участь Президент Віктор Ющенко. Він також заснував нову державну відзнаку – Хрест Івана Мазепи, яким нагороджуватимуть громадян України та іноземців “за значний внесок у відродження національної культурно-мистецької, духовної, архітектурної, військово-історичної спадщини, заслуги у державотворчій, дипломатичній, гуманістичній, науковій, просвітницькій та благодійній діяльності”.

Інакше кажучи, ніхто і ніщо не зможе стати на заваді відновлення історичної справедливости, за яку, до речі, боровся гетьман України Івана Мазепа.

Богдан Червак,

член Проводу Українських Націоналістів,

провідник Київської міської організації ОУН