Віршована політика

Роман Колісник

Мій приятель, той, що завжди починав розмову запитанням: “Що ся де діє?”, останнім разом зустрів мене мовчанкою. Я здивувався і його запитав: “Що ся де діє?”

– Най то шляк трафить! – відказав сердито.

Я нерозважно запитав:

– Що чи кого най той шляк трафить?

– Не грай варіята, – відповів мій приятель. – Ти добре знаєш кого і що.

Нагадався мені недавній коментар на “національні прокльони” одного знайомого з четвертої хвилі:

– Українці проклинають “Хай тебе шляк трафить!” – то нас щораз менше. Бо шляк не жартує. Зате національний прокльон москаля: “Є... твою мать!” – то їх родиться щоразу більше...

Але я бажав якось розвіяти поганий політичний настрій мого приятеля та нагадав, що в Україні створено Народний комітет захисту України...

– Комітети, комітети, ще один, – перервав мене мій товариш. – Все запізно! Де вони були дотепер, що дозволили на таку ситуацію.

І заспівав захриплим голосом:

Чи ви, хлопці, спали?

Чи ви в карти грали?

Що ви Україну москалям віддали...

Не хотілося мені йому вторувати, бо люблю сам у карти заграти. З добрими партнерами. А так мав би викиди совісти.

Що ж, треба хіба нам переходити на політику віршовану. Найкраще знайдете на кожну ситуацію не в модерних поетів, навіть не постмодерністів, бо їх важко читати, не то розуміти. А в самого Шевченка – того, що його залюбки називають Григо-рови-чем. Ось візьмім:

Доборолась Україна до самого краю...

Далі не треба вірша цитувати. Візьміть будь-яку газету й читайте з першої сторінки. Чи не доборолась Україна?

Політики-патріоти твердять, що Україна не доборолась, а її добороли... Не треба казати хто, бо їм несть числа. Або:

Нам тільки плакать, плакать, плакать

І хліб насущний замісить

Кровавим потом і сльозами.

Кати знущаються над нами,

А правда наша п’яна спить.

Коли ж вона прокинеться?..

– Що п’яна, то правда, бо є що пити, – каже мій приятель. І додав: – Ніколи не прокинеться сама! Її треба збудити...

Ще один вірш-правда:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять...

Проблеми: Чи вона ще спить, тобто, чи є ще що красти? Чи, може, вже все обікрали й час її будити?

– Та щоби крали бодай свої, патріоти, – закоментував мій приятель.

Дивно. І дивний коментар. А може, добра порада. Знову запізно...

Шевченко – не тільки великий Поет, але ще більший Пророк!

Цікаво, чи якби Шевченко оце все, що сьогодні діється, не “напророкував”, чи історія була б покотилася іншим шляхом?

Що би то би, якби!..

На жаль, теперішній час в Україні належить не до поетів, а до “так званих” політиків, які, очевидно, при владі, і про декого з яких, наприклад, Семен Глузман, психіатр, кол. політв’язень, правозахисник, каже, що “Україною керує криміналітет”. (“За вільну Україну”, 21 травня 2009).

Так воно є,

О Боже мій милий... – зітхає Шевченко.

Навіть якби нардепи присягали на “Кобзарі”, навряд чи щось помогло б.

Та ось один з тих політиків – “так званих” – Тарас Чорновіл. Має колоритну історію, почавши від народження. Народився сином В’ячеслава Чорновола! А це щось значить! А далі мандрував по всій Україні – політичній, розуміється, – літав, мов метелик по квітах, від партії до партії. Добився промінентного місця у Партії регіонів, був на третьому місці у виборчому списку! І це щось значить!!! І покинув партію. Чому? А-а-а-а... Він це навіть пояснив. Дуже резонно, сказавши по-політичному. А ще й гуцульською коломийкою, яка завжди потрафить у саму серцевину:

Світить місяць, світить ясний,

За гору сховався.

Я подумав, що я п...,

А я просто вс...

То було надруковане 9 жовтня 2008 року у “Галицькому кореспонденті”. Але хіба можна й тепер цю коломийку не одному “так званому” заспівати. І додати: “Най то шляк трафить!”