Українська музика на Американському континенті

Йосиф Сірка

У часи комуністичного панування українську науку представляв на Заході Український Вільний Університет, і мало хто знав, що в музиці таку ж роль відігравав Український Музичний Інститут Америки.

20 травня 2012 p. y місті Воррен (штат Мічіґан – Michigan) у залі Українського Культурного Центру відбувся урочистий концерт з нагоди 60-ліття заснування Українського Музичного Інституту Америки. Для непоінформованої людини може скластися враження, що це щось на зразок суботніх шкіл, якими усіяні міста української діаспори у США та Канаді. Але таке враження було б помилковим, оскільки Український Музичний Інститут Америки (УМІ Америки) інкорпорований у штаті Нью-Йорк як безподаткова навчальна установа ще 1952 р.! Під сучасну пору діє п’ять відділів і один підвідділ у різних містах США, де навчаються cотні учнів, які можуть здобувати різну музичну освіту – восьмирічне свідоцтво, десятирічний диплом і десятирічний – плюс диплом майстра на рівні Консерваторії.

Після Другої світової війни до США прибула значна кількість українців та українок, які належали до освічених людей з найрізноманітнішими професіями. На жаль, більшість нової еміграції у США знаходила працю лише у важкій індустрії, шахтах та автоіндустрії. Серед т. зв. третьої хвилі емігрантів можна було знайти не тільки вчителів, фармацевтів, лікарів, інженерів, юристів, але й артистів, музикантів, поетів та композиторів і диригентів. Інтелігентні люди не могли задовольнитися лише фізичною працею, якою годували себе та родину. Більшість жила ще й ідеями незалежної України та вірою, що настане час, коли зможуть повернутися в Україну і продовжити розпочату працю чи закінчити перервані студії в університетах та інших професійних закладах. Люди знали, що в СССР провадиться політика нищенння всього українського – мови, історії, музики. Щоб зберегти українську мову й історію – існували суботні школи, де підростаюче покоління вивчало мову та історію, а от щодо музики, то справа виглядала інакше, бо не всякому до співу чи музики, коли щодня потрібно думати про те, як заощадити цента, щоб взяти потім позику на купівлю хати чи авто, яким би надійно їздив на працю.

Серед післявоєнної еміграції українців у США було чимало композиторів, музикознавців, які знали, що в Україні під московською владою зникають не тільки мова й історія, але й українська класична музика, про яку й не дуже охоче згадували. Щоб діти та молодь української діаспори у США взагалі мали змогу вивчати класичну музику і, в першу чергу, українську, то українські музичні активісти вирішили заснувати Український Музичний Інститут Америки за зразком Музичної Консерваторії ім. М. Лисенка у Львові, і першим президентом цієї навчальної інституції став відомий піаніст-педагог Роман Савіцький. Вже починаючи з 1952 року, у великих скупченнях українських поселенців – Дітройті, Філадельфії, Клівленді, Балтиморі, Ньюарку постали відділи Українського Музичного Інституту Америки. При декотрих відділах, із власною управою, діє батьківський гурток, який допомагає вчителям з різними адміністративними, організаційними та фінансовими справами.

У святковому концерті у Воррені взяли участь учні-студенти та випускники Інституту, які займаються музикою професійно або грають у різних оркестрах чи займаються педагогічною діяльністю.

Марія Лончина-Лісовська – директор УМІ в Дітройті, батько якої, д-р Богдан Лончина, був директором цього Інституту 24 роки (1961 – 1985) – у короткій промові згадала історію та тих, хто зробив найбільший внесок в існування цього навчального закладу. 

У першій половині програми виступило 28 учнів-студентів, серед яких були й китайці, індійці та хорвати. Усі вони виконували твори українських композиторів – Берковича, Леонтовича, Лисенка, Степового, Дремлюги, Барвінського, Савицького, Косенка та ін. Слухаючи цих молодих виконавців, які народились у США (серед яких і чужинці) і вподобали собі українську музику, мимоволі пригадуєш депутатку від Партії регіонів, яка хоче позбавити українців не те що класичної, а то й взагалі української музики.

У другій частині програми виступили Марія Миколенко – випускниця, викладач та композитор, яка на скрипці виконала власний твір та твір Сильвестрова у супроводі педагога УМІ Марії Лончини-Лісовської на фортепіано та Джулієн Голмс на кларнеті. Твори Скорика і Витвицького виконували також Марія Гординська-Голіян – на фортепіано, д-р Андрій Сурмак (за професією лікар) на скрипці та Жєігюн Кім на віолончелі.

Понад 250 учасників святкового концерту у Воррені мали змогу ознайомитись з історією  Українського Музичного Інституту Америки з програмної брошурки, яка на 18 сторінках англійською та українською мовами подала не тільки історію інституту, але й світлини перших директорів. Сотні випускників, успішні музикознавці та фахівці гри на різних інструментах, композитори, скрипалі та піаністи є найкращою візиткою цієї незвичної професійної школи.

Відзначення 60-річної діяльності Українського Музичного Інституту Америки є дуже важливим саме сьогодні, бо воно пригадує нам, що й тепер в Україні, на жаль, не набагато кращі часи, ніж після Другої світової війни, щодо стану не тільки української музики, але й української історії та мови взагалі.

Що в Україні панує запекла шовіністична російська політика, якій би цар Микола ІІ та Валуєв позаздрили, бо проводиться т. зв. українськими політиками, про що свідчить і запекла боротьба деяких депутатів у ВР України за запровадження російської як державної. Побиття  до крові 24 травня депутата від партії “Батьківщина” є свідченням того, що навіть у незалежній Україні є досить куплених московських слуг, яким ближчі цілі імперської Росії, аніж ідеї українських патріотів, скеровані на вільний і демократичний розвиток суспільства, де б знайшли своє місце усі національності, що проживають на території України. Демократична Україна, в якій би жили люди в добробуті, не цікавить ані сучасну владу в Україні, ані  депутатів, котрі задля забаганки Москви готові зректися мови своїх предків. Тому нема чому дивуватись, що в той час, коли в Росії забороняють українські організації, у ВР України ніхто не піднесе голосу на захист української діаспори. Саме це й є свідченням того, хто керує законодавчою українською інституцією.

Відзначення 60-річчя УМІА ще раз нагадало нам, що навіть у незалежній Україні ще нема українського духу, який би надихав українську діаспору, як це є з іншими діаспорами. Існування Українського Музичного Інституту Америки можна порівняти з існуванням Українського Вільного Університету в Мюнхені, бо обидва вони, як незалежні, але визнані навчальні заклади, виконують надзвичайну роль у той час, коли в Україні російському телебаченню та надзвичайній експансії писаного і мовленого російського слова відчинені двері, а українське друковане і мовлене слово потрібно шукати „зі свічкою”!

Торонто, 28.5.2012 р.

PHOTO

Український Музичний Інститут Америки