Непослідовна “прозорість”

Сергій Гайдук

Четвертий рік поспіль очільники та представники теперішньої антиукраїнської влади уперто нехтують як Конституцією, так і загалом чинним законодавством України. Все, про що вони домовляються, відбувається поза очі, тишком-нишком від народу. Не інформуючи суспільство, вони проводять “незаплановані” зустрічі, ведуть неуспішні перемовини, а народ хай гадає, що і як. Застосування хитрої практики стало нормою цієї влади. Як тільки виникає загроза масових мітингів протесту щодо нелегітимних дій цих керманичів, вони одразу звертаються до Конституційного суду, який, на жаль, м’яко кажучи, не відповідає своїй назві. Він ухвалює зручні рішення на користь провладної політичної сили, зневажаючи своєю казуїстикою принципи законності. За цей час утворився певний алгоритм взаємодії між ними: президент – гарант Конституції, Конституційний суд – суд гаранта.

На підтвердження цих слів красномовно свідчить нещодавнє неконституційне рішення Конституційного суду України щодо проведення виборів депутатів Київради і столичного міського голови аж 31 жовтня 2015 року. Навіщо зважати на те, що попередній мер припинив достроково свої повноваження і міського голову мали обирати ще минулого року, що каденція теперішніх депутатів Київради завершилася 2 червня цього року, що секретар Київради не має таких повноважень, щоб упродовж двох, а за останнім рішенням КСУ ще понад двох років виконувати функції мера як заступник. КСУ створив небезпечний прецедент незаконного продовження повноважень влади. 2 червня ц. р. у Києві відбулася акція протесту з вимогою призначити у столиці вибори і визнати нелегітимною чинну міську раду, починаючи з наступного дня. Активісти перед будівлею КМДА вимагали “повернути Київ киянам” і призначити вибори мера і міськради. Та “регіонали” і їх прибічники на всіх телеканалах промовисто стверджують, що рішення суду законне. Крапка.

А вже про “чесні” і “прозорі” позачергові місцеві вибори, які відбулися 3 червня ц. р. у Василькові, що на Київщині, Алчевську, що на Луганщині, Ялті та інших містечках і селах України, на яких “перемогли” у більшості члени та прибічники провладної партії, що й казати. Незважаючи на заяву Комітету виборців України (КВУ) про порушення в ході голосування та інформацію спостерігачів, що на деяких виборчих дільницях були зафіксовані “каруселі”, “мертві душі” у списках виборців, вкидання бюлетенів та присутність на деяких дільницях молодих чоловіків спортивної зовнішності, які представлялися журналістами, представники ПР усюди зомбують суспільство про неспроможність кандидатів від опозиції бути обраними. Аргументуючи, що народ начебто з’ясував, хто є хто. Та все ж, за інформацією КВУ, “аномальна” активність виборців відзначалася практично всюди, що свідчить про масовий характер застосування цієї технології. Крім того, аналогічні випадки вкидання пачок бюлетенів зафіксували на низці дільниць і інші учасники виборчого процесу. Ось така “демократія” в дії.

А що вже казати про дії очільників держави останніх травневих днів та перших днів літа. Що ж це за український геополітичний вибір такий? Вчергове завдячуючи керманичам, ми виглядаємо як країна з непослідовною, непередбачуваною зовнішньою політикою, непрозорою кулуарною практикою прийняття важливих державних рішень, країна, яка не спроможна визначитися з власними пріоритетами. Те, що відбулося спочатку в Сочі, потім в Астані, з продовженням у Мінську, важко усвідомити пересічним українцям. Це зроблено знову ж потайки, тихцем від народу. Підписують меморандуми з Митним союзом, спочатку кажуть, що набули статусу спостерігача, згодом, що ніякого статусу не отримали. Що Україна поки що не має намірів набувати у ньому членства. Один із провідників опозиції на погоджувальній раді в парламенті 3 червня закликав депутатів законодавчо заборонити участь України у Митному союзі й назвав меморандум “заручинами України з Митним союзом”. Окрім того, опозиція вимагає оприлюднити директиви, які отримав прем’єр-міністр на підписання меморандуму з Митним союзом. Може, досить емоційно, та все ж у словах опозиціонера є гірка частка правди: “Мова іде про перший крок до членства України в Митному союзі й перший крок здачі української незалежності”. І на продовження теми: “Членство України в Митному союзі напряму суперечить євроінтеграційним прагненням України. Відбувається та ж історія, яка відбувалась при підписанні харківських угод та низки двосторонніх угод в рамках СНД”, – підкреслив він, додавши, що це свідчить лише про одне – Віктор Янукович і Партія регіонів тільки на словах говорять про європейську інтеграцію України. Він підкреслив, що опозиція також вимагає передбачити в законі “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, за яким Україна забезпечує інтеграцію в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі, “заборону участі України у Митному союзі, а також у будь-яких інших міжнародних та національних об’єднаннях, членство в яких суперечить політичній та економічній інтеграції до ЄС”. Бо, за його словами, ухвалення цього закону стане чіткою відповіддю на запитання, куди іде Україна “і чи насправді президент України і Партія регіонів готові до підписання угоди з нашими європейськими партнерами і хочуть європейського майбутнього для України”.

Цими непослідовними діями президента та прем’єра України європейці, зрозуміло, стурбовані. Євросоюз не заперечує проти того, щоб Україна мала статус спостерігача в євразійських структурах, та водночас вимагає прозорості в діалозі з ним і неодноразово наголошує про наявність “межі”, перетнувши яку у взаєминах з Митним союзом, Україна вже не зможе підписати Угоду про асоціацію з ЄС. І це не забаганки Брюсселя, а економічна аксіома. Відомо, що Євросоюз офіційно звернувся до української сторони із пропозицією розпочати діалог і провести на рівні експертів консультації щодо “євразійських” справ України, щоб мати чітку уяву про її подальші плани і зобов’язання перед Митним та майбутнім Євразійським економічним союзами.

Може, такі непослідовні дії президента та його прибічників – чергова хитрість. Такий собі стратегічний план, точніше шантаж. З одного боку – європейцям натякають, що є й інші напрямки інтеграції України, а росіянам, що винятково курс на Євросоюз. Як відомо, маючи мізерний державний бюджет, команда Януковича наразі веде активний пошук коштів під майбутні вибори. Тому президент і не хоче спалювати мости з Росією та її євразійськими проектами, залишаючи для себе можливий варіант їхньої підтримки на майбутніх виборах. До того ж, у їхніх злочинних намірах є продаж української газотранспортної системи та української землі, які призведуть до катастрофічних наслідків для України.

А тим часом 4 червня Верховна Рада вирішила не позбавляти чиновників пільг і привілеїв. Опозиції не вистачило голосів. Депутати не захотіли відправляти документ на повторне читання і відхилили законопроект про скасування необґрунтованих пільг і привілеїв для осіб, уповноважених на виконання функцій держави. Законопроект у першому читанні підтримали лише 203 із 390 народних депутатів, зареєстрованих у сесійній залі. Як зазначив автор законопроекту Арсеній Яценюк, даний документ був узгоджений з усіма опозиційними фракціями. За його словами, скасування пільг і привілеїв для осіб, які виконують функції держави, додало б до бюджету 2 млрд. гривень, які могли б піти на будівництво корпусу дитячої спеціалізованої клініки “Охматдит”, на потреби освіти та медицини.

І наостанок. Незабаром влада планує провести кардинальну територіальну реформу. Це не перша спроба. Вони вважають, що теперішня система адміністративно-територіального поділу та виконавчої влади вимагає кардинальної перебудови, в результаті якої замість 24 невеликих областей з’являться вісім потужних територіально-адміністративних утворень. У більш конкретному вимірі йдеться про такий територіальний розділ держави Україна: Автономна Республіка Крим; Донецький регіон (Донецька, Луганська області); Карпатський регіон (Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Закарпатська області); Київський регіон (Київська, Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська області); Подільський регіон (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська області); Поліський регіон (Волинська, Рівненська, Житомирська області); Придніпровський регіон (Дніпропетровська, Запорізька області); Причорноморський регіон (Одеська, Херсонська, Миколаївська області); Слобожанський регіон (Харківська, Сумська, Полтавська області). На їх погляд, саме така модель територіальної реформи забезпечить чітку вертикаль виконавчої влади, консолідує грошово-фінансові ресурси, в рази скоротить бюрократичний апарат і, отже, межі та наявний потенціал тотальної нині корупції. Українці, вибір за вами!