Справедливість  за комуністичну кримінальність

  Аскольд Лозинський, президент Світового Конгресу Українців

Конфлікт, який вибухнув у  Франції довкола теми Голодомору в Україні 30-х років, не вщухає. Почалося все з того, що в Інтернеті з’явився текст, який не міг викликати обурення патріотично налаштованих українців. Професор сучасної історії Університету “Париж-7” ім. Дені Дідро написала, що Голодомор 1932-1933 років – це німецько-польсько-ватиканська вигадка. Організована українська громадськість виявила своє обурення – президент Світового Конгресу Українців пан Аскольд Лозинський надіслав у цій справі два листи президентові Франції Жаку Шираку.

23 лютого 2006 року Світовий Конгрес Українців надіслав листа президентові Франції Жаку Шираку:

“Як представницька організація, яка об’єднує громадян або мешканців українського походження більш ніж 30 країн світу, звертаємось до Вас у дуже важливій справі. До нас звернулись представники французько-української громади відносно працівниці Вашої державної освітньої інституції.

Професор Лакруа-Різ (University Paris-7) написала, що факт Голодомору-Геноциду 1932-1933 років в Україні є німецько-по-льсько-ватиканською фабрикацією. Крім того, вона стверджує, що Українська Католицька Церква є  фашистською і нацистською. У зв’язку з цим українська громада Франції надіслала листи професору Лакруа-Різ, ректору університету та  міністру освіти, однак відповіді не отримала.

Рахуючись з академічною свободою, а також свободою слова, ми, одначе, глибоко стурбовані тим, що у цьому випадку історичний ревізіонізм межує з крайнім фанатизмом. Голодомор 1932-1933 років в Україні визнаний усім світом як жахливий Геноцид, який забрав життя семи мільйонів чоловіків, жінок та дітей, замучених совєтським режимом, очолюваним Йосипом Сталіном. Своїм висловлюванням професор Лакруа-Різ не тільки зневажає пам’ять цих невинних жертв, але й  жертв інших геноцидів. Гірше того, її наклеп на Українську Католицьку Церкву доводить до розцінювання її фанатизму як етнічної ворожости.

Беручи до уваги те, що йдеться про честь французької освіти та науки, так само як і про співчуття французького народу до страждань інших, ми просимо Вашого, достойний пане Президенте, особистого втручання в цю справу. Не маючи на меті ні позбавлення професора Лакруа-Різ роботи, ні осудження її, ми просимо Вашого, в імені Франції, особистого відмежування від  позиції професора – працівниці Вашої державної установи”.

На сьогоднішній день ми ще не отримали відповіді від президента Франції. Однак виглядає, що лист СКУ викликав лють у фракціонерів комуністичної партії Франції. 21 березня цього року П’єр Пранжер, колишній член комуністичної фракції парламенту Франції, написав листа до президента Ширака. (Витяги з нього подаємо окремо. – Ред.)

Звичайно, що головною темою тут залишається позиція президента Франції щодо Голодомору в Україні 1932-1933 років. У цьому відношенні від СКУ надійшов другий лист до президента з проханням про відповідь:

“Цей лист треба розглядати як наступний лист після першого листа-прохання від 23 лютого 2006 року стосовно справи Голодомору 1932-1933 років та його заперечення проф. Лакруа-Різ.

Нам би хотілося додати дещо до попереднього листа, що може полегшити відповідь на нього. Радянський режим  та його пропагандисти спочатку приховували Голодомор 1932-1933 років. Однак навіть перед розвалом СРСР й, більше того, завдяки додатковим свідченням ця інформація стала справою безсумнівного історичного факту. Ми не знаємо жодного гідного поваги історика, за винятком проф. Лакруа-Різ, який би заперечував існування Голодомору чи спосіб, в який це було зроблено. Фактично колишні комуністи вийшли вперед, щоб визнати його існування, спосіб, в який це було вчинено, та наміри злочинців. Фактично Франція була свідком публікації у 2003 році книжки, авторами якої є колишні французькі комуністи, під назвою “Чорна книга комунізму”, в якій ціла глава присвячена цій трагедії. Дозвольте нам навести цитату прямо звідти:

“За п’ять років до Великого Терору, який вдарив по інтелігенції, індустріальних службовцях, а також самій партії, Великий Голодомор 1932-1933 років був задуманий як рішучий епізод у створенні системи репресії, яка б поглинула клас за класом і соціальну групу за соціальною групою. Через насильство, тортури та вбивство всього населення Великий Го-лодомор був величезним кроком назад як у політичному, так і в соціальному відношенні. Тирани та місцеві деспоти процвітали, будучи напоготові вжити заходів, необхідних для того, щоб примусити селян відмовитися від своїх виробів та останніх запасів продуктів, а за тим слідувало варварство. Вимагання стали щоденною практикою, діти були покинуті, відновився каннібалізм, епідемії та бандитизм набули жахливих розмірів, були створені нові табори смерті, а селян примушували призвичаюватися до нових форм рабства, залізного володіння партії-держави… Чи слід розглядати цей Голодомор як “геноцид українського народу,” так, як на сьогоднішній день вважає безліч українських істориків? Це беззаперечний факт, що українські селяни були головними жертвами Голодомору 1932-1933 років і що це “насильство” вже мало місце у 1929 році, окремо взятими злочинами проти української інтелігенції, яку звинувачували у “національних відхиленнях…”

Пане Президенте, ваша громадська позиція з приводу цього питання дуже важлива для Ваших французьких підлеглих, серед яких є і представники французько-української громади. Можливо, більш важливим є те, що комуністичні злочини, і Великий Голодомор зокрема, були визнані багатьма країнами в усьому світі, а зовсім недавно представниками цих країн, включаючи Францію, котрі взяли участь у січневій сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи.

Ми не просимо у Вас ні висунення особистих обвинувачень проти проф. Лакруа-Різ, ні її засудження чи припинення строку чинности її роботи. Що ми просимо Вас, то буде справедливим та доречним: щоб Франція приєдналася до світової спільноти у справі увічнення пам’яті жертв, засудження злочинців та визнання Великого Голодомору 1932-1933 років як Геноциду проти українського народу. Ми просимо Вас зробити те, що було б доцільним зробити відповідно до принципів моралі.

Хоча бічним, одначе важливим пунктом, треба було б зазначити пиху комуністів. Виникають яскраві запитання: чи боротьба з нацизмом реабілітує комуністів від здійснення ще більших злочинів, ніж нацистів? Чи зведення до одного рівня неперебірливих звинувачень у антисемітизмі може служити захистом? Крім Прибалтійських країн, ніхто серйозно не взявся за злочини, скоєні комуністами. За офіційними даними, беззаперечно очевидним є те, що комуністи відповідальні за сто мільйонів смертей у двадцятому столітті. Ще пред’явлення обвинувачення не існують. Нацисти у порівнянні з ними замордували близько двадцяти мільйонів. На щастя, їхній час скінчився. Чи я виступаю за те, щоб притягнути комуністів до суду? Я думаю, що їх жертви волають про це!”

 
Пан Аскольд Лозинський наводить лист П’єра Пранжера, який викликав справедливе обурення. Ось найбільш характерні цитати з нього, які дають можливість збагнути наміри та настрої автора:

 “...Професор Університету мадемуазель Анні Лакруа-Різ, відомий історик, з квітня 2005 року стала жертвою кампанії погроз та залякування, в т. ч. й у формі фізичних погроз з боку націоналістів, нацистів та українських антисемітів, небезпечних антирадянських елементів. Вони згрупувалися у Світовий Конгрес Українців, до якого входить Французький Відділ (Україна 33), заснований у Сполучених Штатах Америки, і, як всім відомо, їхні зв’язки ведуть до ЦРУ, адміністрації Буша та НАТО”.

“Мстливі українці не будуть байдужими та... зайшли так далеко, що вимагають покарання та навіть виключення з Університету професорки...”

“В Інтернеті була подана інформація, що пан Лозинський, президент Світового Конгресу Українців, згуртував, а також представляє націоналістичний відділ під назвою “Відділ Степана Бандери”, який був у співробітництві з нацистами. Цей Відділ підтримує зв’язок з Київським Відділом “Свободи”, чиєю емблемою є свастика та чий лідер, Олег Тягнибок, підтримує тих, хто “очистив країну від жидів та росіян у 1941 та 1945 роках” і закликає до повернення “України українцям”, “до визволення країни від московських жидів, які її експлуатують” (“Ґардіан”, 15 грудня 2004 року). Ці нацисти були учасниками Помаранчевої революції”.

 “Пан Лозинський та його українська організація є не чим іншим, як знаряддям служіння Держдепартаменту США, де одна з їхніх людей – працівниця відділу безпеки, Пола Добрянська, є асистенткою Кондолізи Райс, якій було доручено президентом Бушем  привести Україну в обійми “Заходу”. Основною метою цього є, як і у випадку з Балтійськими країнами, антирадянська та антиросійська тематика, а у даному випадку Голодомор в Україні 1933 року”.

Далі п. Пранжер пише, як у квітні 1944 року під час німецької окупації Франції дивізіон Брамгера, після спустошення Дордоньї, чинив масові вбивства в Коррез, і твердить, що “у цьому загоні були солдати, яких насильно забрали з радянських тюрем, але серед гітлерівських офіцерів були також українські фашисти та фашисти інших національностей, які були зрадниками батьківщини”.

 “Всім відомий факт, що без підтримки та участи українських селян та сільського населення, яке залишилося у більшості відданим режиму, партизани не змогли б існувати та боротися з нацистами та українськими нацистами загону Степана Бандери”.