Серед митців української громади в Торонто Анатолій Житкевич знаний як автор численних пісень. І хай вони звучать не так вже й часто, як в Україні, та все ж зрідка їх можна почути в українських радіопрограмах. Можливо, комусь із вас запам’яталися його пісні “Радійте всі!”, “Ой весно, весно”, “Чобітки мої червоні” у виконанні Орисі Юзич, “Час сідлати коней” та “Музика землі”, які співав молодіжний ансамбль “Пролісок”, чи досить популярна серед емігрантів “Птаха”.

Подаємо інтерв’ю з поетом-піснярем і композитором Анатолієм Житкевичем.

– Вітаємо, пане Анатолію! Як Вам працюється і чим поділитесь з читачами із
новоствореного?

– Працюється добре, а головне, що твориться щоденно! Радий, що не справдилися слова мого доброго товариша по перу Бориса Демківа з Тернополя, який казав, що не надійся на те, що ти зможеш писати на чужій землі так, як на своїй рідній.

А мені пишеться, мріється, твориться, хоч гарну пісню написати не так вже й легко. Легше написати вірша, бо там можна й філософськи помислити і щось придумати, а пісня має бути простою і цілісною за змістом, мусить бути, як картина, де один неуважний штрих зіпсує все полотно. Істинно зворушливим може бути тільки щось своє своєрідне, неповторне.

Знаю одного письменника, який хвалиться, що має мільйон ідей. Кажу йому, щоб розкрив хоч одну тему. І що ви думаєте, розкриває: “Та весна для тебе”. А тема то бита-перебита. Давно така пісня є, і не одна.

         – Що ж робите у такому випадку?

         – Шукаю, викопую, спостерігаю. Ось зустрів випадково свою колишню студентку з Тернопільського педінституту. Привіталася, усміхнулась  щирою, правдивою усмішкою, а мій “комп’ютер” вже й пише:

 Твоя усмішка привітна
пахне травнем, квітне квітнем,
зігріває серце й душу кожну мить.
Чи то влітку, чи зимою,
коли поряд ми з тобою –
нам зірчаста ніч палає, день дзвенить.

Доки додому доїхав, то вже пісня була готова.

– А чи не боїтесь інколи й подумати, що вже вичерпуєтесь?

– Розпачі бувають, але треба вміти себе настроювати. І тут мені багато що музика допомагає. Ви ж знаєте, що я працюю відразу у двох  іпостасях, бо пишу і слова, і музику до них. На мій вік тем ще вистачить. Ось, наприклад, приніс я дружині квіти на День Матері. Минув час, і вони почали всихати. Майже всі пелюстки обсипались, а один – тримається. Ось вам і тема:

Обсипались із моєї ружі двадцять дев’ять пелюстків,
а тридцятий, червоний і дужий, обсипатись не схотів.
Тримається пелюсток – і вітер не звіє,
пелюсток мій, пелюсток, пелюсток надії.

Так і з’явилася нова пісня.

–  А як у Вас справи з друком?

– У липні виходить моя нова, вже четверта авторська збірка пісень. Це ще п’ятдесят нових моїх творчих струмочків. І знову ж, більшість із них – пісні для дітей та молоді. Гадаю, що багатьом любителям пісні сподобаються такі з них,як: “Усі ми діти Бога”, “Кирилівка – Шевченкове село”, “Скажи мені, мамо”, “Українки мої співучі”, “Повертайтесь, лелеки, додому” та інші. Досить несподіваною, навіть для мене, стало написання пісні “Слід Божої Матері”, де в основу змісту взято правдиву історію появлення сліду Матері Божої на одному із пагорбів поблизу Почаєва. Експонат каменю із цим слідом зберігається в Почаївській лаврі. Ось декілька стрічок:

 Бачили люди: коло села
схилилось сонце до джерела
і все навколо квітами вкрило,
на скелі слід свій нам залишило.

Ой, то не сонце, мусимо знати,
то була Мати, Божая Мати,
благословляла землю і воду
нашого краю, нашого роду.

– Ще хочу Вас запитати, чи не з’явилися нові виконавці Ваших пісень?

– О, так, з’явилися! Ось, наприклад, звернулися до мене нещодавно батьки Яринки Шуст з міста Бродів, що на Львівщині, за дозволом на виконання моїх пісень у Голлівуді (США). Виявляється, Яринка з моїми піснями об’їздила майже всю Європу. Вона – 39-разова лауреатка різних обласних, республіканських та міжнародних конкурсів дитячої пісні.

Минулого року вона виборола в Юрмалі Гранд-прі на конкурс дитячої пісні “Зірки світу” в Лос-Анджелесі, а там вимагають дозволу автора. Так я й дізнався про ще одну зірку в дитячій пісні з України.

До речі, ця дитина дуже хоче виступити в Торонто на фестивалі, присвяченому Дню Незележности України. Справа за організаторами, і спонсори не зашкодили б. Десь же треба їй з батьками прилаштуватися.

– Що б Ви хотіли побажати нам усім і собі особисто?

– Жити барвисто, а не обмежуватися одноколірною сірістю. Жити і вірити у все краще на Землі. Наш час складний, і варто опустити, як кажуть, руки – тоді можна втратити і себе, і надію на майбутнє. Любіть Бога і світ – це придасть вам сили. А собі бажаю того ж, що й вам, та ще – рясного пісенного зорепаду, бо взяв собі за зразок творчий доробок Марійки Підгірянки, яка написала 600 пісень для дітей, а в мене на сьогоднішній день є лише три з половиною сотні.

– І на закінчення, прочитайте декілька стрічок.

 – Добре! Ось вони:

О, заздросте, лиши мене в спокої,
бо й я, як кажуть люди, на коні.
Пройдуть літа, в пісенному двобої,
можливо, хтось позаздрить і мені.