Лідія Корсун, Нью-Йорк
Oдинадцятого травня ц.
р. у Вінніпезі відійшла у вічність Ірена Книш. Її ім’я добре відоме у
світовій діаспорі і в Україні. В минулому році Львівська міська громадська
організація Союз Українок з ініціативи її голови Богдани Фуртак провела
присвячену творчості Ірени Книш конференцію. І всі доповіді, деякі матеріали
організатори швиденько видрукували окремою книжкою. Мабуть, відчували, що треба
спішити. Її ім’я занесено в “Українську Літературну Енциклопедію” та
“Енциклопедію Української Діаспори”. Покійна знана всьому українському світу як
письменник, журналіст, публіцист, літературознавець, мистецтвознавець,
етнограф, редактор, науковий дослідник українського і світового жіночого руху,
видавець. Володіла близько 10 іноземними мовами. А писала, як журналіст і письменник, лише українською. Де
б не жила, працювала лише для України, служила лише українській справі. Отакий
однолюб. Одна Батьківщина. (Заповіла прах свій поховати в Україні).
Вся
родина Книшів також знана світу як така, що служила і служить українській
справі. Зіновій Книш (1906-1999) – чоловік Ірени, чільний діяч національного
руху, довголітній член ПУН ОУН(м), автор понад 60 книг про український
національно- визвольний рух. Син Юрій Книш (нар. в 1940 р.) – професор
політології Манітобського Університету, автор ста публікацій по своїй
спеціалізації.
Журналістська
і літературна діяльність Ірени Книш розпочалась по приїзді родини в Канаду в
1950 р. і продовжувалась до 90-х років. Вона
зразу ж обрала позицію незалежного журналіста і стала співпрацювати з найбільш
незалежною газетою “Канадський фермер”, де, між іншим, 20 років вела “Жіночу сторінку”. Тому не вступала ні в одну
із українських організацій. Проте неформально брала участь в суспільній праці
громади. Наприклад, у дні створення Світового Конгресу Вільних Українців виконувала ряд організаційних і пресових
завдань. А незалежність їй потрібна була для об’єктивного висвітлення подій,
служіння правді, що й було її творчим кредо. Її творча спадщина – це
11 авторських книг, які видала за свій
кошт. Це збірки наукових досліджень, нарисів, статей, спогадів або
белетризовані біографії видатних людей тощо. А статей в пресі Канади,
Америки,
Європи – тисячі і тисячі за творчий період. Співпрацювала в
часописах Канади:
“Канадський фермер”, “Новий Шлях”,
“Жіноче світло”, “Промінь”, “Український
голос”; у США – “Свобода”, “Самостійна
Україна”, “Наше життя”, у Франції – “Українське слово”. В канадському
“Українському голосі” започаткувала і вела постійну рубрику “З галереї наших
піонерок” (про видатних жінок українського жіночого руху в Канаді). Час від
часу друкувалась в часописах Нью-Йорку,
Чикаго, Філадельфії, Детройту, Лондону і
т. д.
Життя
і творчість Ірени Шкварок-Книш має два значимих аспекти: її літературна,
дослідницька, публіцистична діяльність як вагомий внесок в історію національної
культури України. З другого боку – вона сама як непересічна особистість з її
індивідуальністю, інтелектом, ерудицією,
суспільно-громадськими поглядами заслуговує бути в пантеоні славних імен
українок, життя яких вона так невтомно досліджувала і популяризувала.
До
приїзду на Американський континент в 1950 р. пройшла добрі життєві та освітні
університети. Народилась в 1909 р. у Львові. Закінчила Львівський Університет,
де студіювала славістику. Ще там, у наскрізь спольщеному закладі, долучилась до
таємного гуртка україністів. З тих пір і до кінця життя все, чим займалась,
було пов’язане лиш з українством. Отримала ступінь маґістра філософії (1933).
До 1939 р. займалась педагогічною працею в гімназіях Львова та Перемишля. В ці
роки співпрацювала з УВО (Українська Військова Організація) та ОУН як член
Товариства опіки над політичними в’язнями (офіційно), а конспіративно –
виконувала різні доручення крайового і закордонних проводів.
В
роки війни – Львів, Краків, Австрія. Чотири післявоєнні роки – Франція. Там
долучається до роботи в Союзі Українок Франції. Її обирають головою цього
Союзу. І з того часу – історія і діяльність українського жіночого руху є ведучою в її багатогранній діяльності
дослідниці і літератора. Це підтверджує, наприклад, професор Марта Богачевська
із Вашингтона в своїй монографії.
Із
її книг-досліджень, присвячених жіноцтву, особливо відома “Три ровесниці”
(1960) до 100-ліття з дня народження письменниці-галичанки,
подруги Івана Франка Уляни Кравченко, актриси світової слави Марії
Заньковецької та маловідомої на той час художниці, народженої вундеркіндом на
Полтавщині і яка померла в Парижі у свої
24 роки, Марії Башкирцевої. Автор заслужено пишалась дослідженням її яскравого, як спалах, життя.
Публікація викликала тоді захват у читачів.
Книга
на 300 сторінок “Смолоскип у темряві” присвячена українській письменниці Наталі
Кобринській, тій, яка кинула виклик суспільству, відстоюючи емансипацію жінки,
яка стала організатором перших жіночих
гуртків та першого жіночого альманаху в Галичині і була “смолоскипом” для наших
галичанок.
В
154-сторінковій книзі “Іван Франко та рівноправність жінки” автор, не
приховуючи драматичних моментів у стосунках Франка з жінками, нагадує їм, хто
їх любив, наставляв, виховував, підтримував право на емансипацію, багатьом
конкретно допоміг зайнятись письменництвом, суспільно-громадською працею. Авторка
сміливо, без пуританства знімає існуюче до того часу табу на предмет опису
відносин Франка з його подругами та коханками.
Видатні
українки давнього минулого. Славетна Роксолана. Книш робить глибоке
історико-літературне дослідження про її
долю, що друкувалось спочатку в “Новому Шляху” (1966), а пізніше передруковане в книзі “Відгуки часу”. Це
праця “Імператорська кар’єра Анастазії Лісовської”. (До 405-річчя з дня смерти
Роксолани).
А
хто б довідався про аналогічний подвиг ще однієї української дівчини, яка
опинилась в еміграції, але все життя теж послуговувала своїй Батьківщині, якби
не Ірена Книш? Це Ганя Гуменілович (1888-1936), яка народилась в Україні
(Калуш), а померла в Канаді (Вінніпег). Ганя вийшла заміж за заможного
вінніпезького лікаря Генрі Йонкера, що став їй другом і відданим союзником у
служінні саме її Батьківщині. (Книга “Патріотизм Анни Йонкер”).
Окремою
книжечкою з’являєть-ся дослідження про талановитого українського хореографа,
фаната-самородка Василя Авраменка (нар. в 1895 р. на Черкащині), який першим ще задовго до Вірського познайомив і
захопив весь Американський континент українським народним танцем.
У
доробку Книш – матеріали про героїнь визвольних змагань. Це книга “Подвиг Ольги
Бесараб”, стаття про Олену Степанів (обидві з військової жіночої роти Січових
Стрільців), нарис про Олену Телігу (член ОУН, страчена німцями в Києві) та ін.
Жінки
діаспори, їх громадські організації, починаючи від Союзу Українок і закінчуючи
СФУЖО і СКУ, мали б пишатись співпрацею з ними самої Ірени Книш і тими
статтями, які вона їм присвячувала протягом майже 50 літ журналістської праці. Важливо,
що жінка в житті і самопізнанні Ірени Книш не тільки суспільна істота. Краще із
всього, присвячене проблемам жінки як матері, дружини, коханої і кохаючої,
ввійшли в збірник вибраних статей “Жінка
вчора і сьогодні”.
Проте
неправильно було б вважати, що лише жіноча тематика цікавила все її творче життя. Вона як журналіст
відгукувалась на всі актуальні питання життя громади і була в ті роки
(50-80-ті) літописцем української
діаспори Американського континенту. Видала окремими збірками вибрані статті,
надруковані в періодиці в 50-ті і 60-ті роки.
Подіями
в Україні цікавилась до останнього дня. В 1969 р. відвідала Україну, вислідом
чого стала книга “Віч-на-віч з Україною”. В роки незалежности побувала на
Батьківщині ще тричі: у свої 83, 85 і 86 років.
Її
життєвим кредом був девіз “не висуватись”. Тобто та скромність, яка не
дозволяла себе афішувати, сприяти чи шукати публічности. Любила лиш працю і
мала відповідні талант, освіту, високу
загальну і професійну культуру для неї. Праця була її життєвим подвигом.
Коли
якось запитала пані Ірену в чому причина її такої довгої працездатности, вона
відповіла: “Те, що я все життя мала нахил ліквідовувати білі плями. Це було
цікаво, тому була постійна жадоба до праці, і все, що робила, робила з любов’ю.
А ще надихало те, що людям подобалось, що і як я пишу”. Додамо: жила і творила
із-за любові до свого народу, своєї України, якій служила все своє довге, творче, цікаве життя як
справжня Аристократка Духу. Світла їй пам’ять.