Добровольці – хребет дослідно-документаційної роботи

Оксана Закидальська

ТОРОНТО – Документальні фільми, виставки і видання Українсько-Канадського Дослідно-Документаційного Центру відомі на широкому громадському полі – і не тільки українському. Фільми “Жнива розпачу” та “Між Гітлером і Сталіном” вийшли українською i англійською мовами;  видання розходяться по університетах та інших установах; численні відвідини приміщення Центру групами з українських і державних шкіл ознайомлюють молодих учнів з історією поселення та інтернування українців у Канаді, подіями Другої світової війни та Голодомором 1932-1933 років в Україні.

Зате не так видима праця добровольців Центру – людей, які регулярно допомагають і виконують такі роботи, як інтерв’ювання, бібліотекарствo, транскрипція зву-
козаписів, сортування матеріалів, адресування конвертів, ката-логування, перекладання, дизайн і влаштовування виставок, – роботи, необхідні для здійснення вищезгаданих проектів. Минулого листопада вирішено відзначити 20-ліття офіційного заснування Центру у формі подяки добровольцям – виділити їм спеціальні грамоти подяки. На святкування запрошено 32 добровольці.

“У кожній організації, і в Центрі зокрема, ви є тією невтомною підпорою, на яку ми покладаємось. Сьогодні ми хочемо привітати і по-
дякувати своїм волонтерам”, – заявив президент Центру, проф. Всеволод Ісаїв на імпрезі.

Важливий аспект роботи Центру – це архів, в якому знаходяться матеріали, пов’язані з темами Центру. Він включає аудіо- і відеозаписи інтерв’ю, неопубліковані спомини, щоденники, фотографії, листи і документи. Збагачення та впорядкування архіву – одне із завдань волонтерів. Розповімо, зокрема, про трьох осіб, які працюють над архівними матеріалами Центру. 

Володимира Лучків, яка 14 років була куратором української виставки в Casa Loma в Торонто, працює вже два роки при Центрі. Вона, зокрема, упорядковує матеріали за темами: Друга світова війна 1939-1941, німецька окупація, концентраційні табори, ОУН-УПА, остарбайтери,  Акція “Вісла”, українці у Збройних силах Канади і т. д. Пані Лучків створила систему для упорядкування і наповнила вже дві великі шухляди такими файлами. Пані Лучків сказала, що отримує задоволення від своєї роботи, тому що знає, що це дуже потрібна справа.

Євген Ващук працює при Центрі майже три роки. 41 рік він працював інженером у фірмі Marshall, Macklin & Monaghan Consulting Engineers і тепер вже на пенсії. Його завдання – упорядкувати архів документів, переданий головною управою Братствa Колишніх Вояків 1-ої Української Дивізії (один комплект цих документів пішов до Центрального Державного Історичного Архіву України у Львові). Управа отримала документи від окремих дослідників, що займалися написанням історії Української Дивізії, – Майкла Мельника, Тараса Гунчака, Ореста Лоґуша, які копіювали їх з німецьких та американських архівів. Архів Дивізійників також включає спогади учасників Дивізії. Ця робота особливо цікава панові Ващукові тим, що влітку 1944 р. в Україні, коли йому було 14 років, німці почали рекрутувати до Юнаків, але родині Ващуків вдалося виїхати з України. Працюючи з документами, пан Ващук часами задумується над питанням: якою би була його доля, якщо б родина не виїхала на Захід?

Ігор Томків 33 роки працював учителем народної школи і був активним у позакласній програмі державної школи, де провадив майстерні писання писанок чи лекції українських танців. Кілька років тому, коли вийшов на пенсію, почав шукати для себе корисне завдання і прийшов до Центру. Тепер він робить аудіозаписи людей, які під час війни були в Червоній Армії, а тепер живуть у Торонто. Переважно це євреї з України, які іммігрували до Канади протягом останніх 10 років. Пан Томків вже має шість таких завершених інтерв’ю, записаних з вуст цих ветеранів, пересічний вік яких становить від 80 до 90 років. Запис триває годину-півтори, мова звичайно мішана українська і російська (суржик), хоча деякі ветерани добре говорять українською. Пан Томків каже, що ветерани дуже радо погоджуються на інтерв’ю, тішаться, що хтось цікавиться їхніми споминами. Він задоволений, що має нагоду пізнати людей і багато нового навчитися. Один ветеран-єврей розповів, що завдячує своє життя тому, що сусід-українець передав йому документи свого сина. Після війни знайти цю українську родину йому не пощастило.

Це тільки декілька прикладів праці добровольців, яку координує архівар Іроїда Винницька. Хоч менеджментом Центру займаються його директори, яких сьогодні є 11 діючих, праця добровольців – ключова для існування Центру.