Яскравий спалах на шляху до воскресіння

Наталя Стадник

Цього року увесь світ відзначає 100-літній ювілей видатного сина України, керівного діяча і члена Проводу ОУН, поета і науковця Олега Ольжича (1907–1944).

Україна вшановує пам’ять героя конкретними заходами: видає тритомник його поетичних, прозових і публістичних творів (Фундація імени О. Ольжича),  влаштовує наукові конференції, надає його ім’я школі й кораблю (Миколаїв), планує спорудити пам’ятник у Житомирі, місті його народження, випускає іменні марку й монету... Саме такими заходами з ініціативи Президента ми зміцнюємо українськість нашої держави.

Пам’ять О. Ольжича у столиці канадських українців Торонто вшанували урочистою академією за участю голови ОУН Миколи Плав’юка, сина Ольжича О.  Кандиби та кращих мистецьких сил міста. Ведучою вечора була Слава Івасиків, яка і представила головного доповідача Миколу Плав’юка. У своєму урочистому слові про Ольжича і сучасну Україну М. Плав’юк наголосив, що поколінню Ольжича випало жити у добу жорстоку, “як вовчиця”, коли розтерзана окупантами Україна могла бути врятована тільки титанічними надзусиллями патріотів. Місію визволителя й державного будівничого взяв на себе син одного з найбільших ліриків минулого століття Олександра Олеся, який успадкував талант батька і створив полум’яні рядки, що закликають до духовного відродження особистости, а відтак Батьківщини. Видатний дослідник Трипільської культури Олег Ольжич поклав на вівтар свободи свої таланти і став одним із ідеологів українського націоналізму 30-40-х рр. минулого століття. Його життя – яскравий спалах, що освітлює нам шлях до воскресіння України:

О, Україно! Хай нас людство судить, –
Тобі одній – думки і кожний рух!
Твоїм щитом – гарячі наші груди,
Твоїм мечем – ці міліони рук!

Натхненний героїчним минулим, зокрема “злотом перемог при Корсуні і Конотопі” та здобуттям морального  суверенітету у часи змагань 1917–1920 рр., Ольжич вибудовує свою теорію духовного визволення народу на переконанні, що, “віднайшовши героїчний життєвий ідеал, нація вже не боїться ніяких фізичних ударів”.

Микола Плав’юк зауважує, що активна життєва позиція робила Ольжича динамічною  постаттю в українському Пласті, у студентському русі, успішним дослідником нашої праісторії, частим учасником наукових конференцій в Європі та Північній Америці, душею культурних працівників української еміграції, провідним діячем побудови Карпатської України, організатором Комісії державного планування ОУН, керівником похідних груп ОУН, ініціатором відродження української столиці Києва 1941-1942 рр., провідником національного підпілля на окупованій німцями Україні, автором концепції підпільної діяльности ОУН за совєтської влади по завершенні Другої світової війни. Завжди актуальними залишаються висунені ним напрямні, серед яких і “Держава не твориться в будучині. Держава будується нині”.

Дієвість духу Ольжича відзначав і дослідник його творчости мгр Орест Павлів, який зазначив, що Ольжич віддавав перевагу чину над словом, віри і сили духу над безтурботним життям. Крилатою фразою “Нащо слова? Ми діло несемо!” він висловив віру в перемогу “шаленої атаки”, що обов’язково закінчиться проривом.

Як повідомив у своєму виступі син Ольжича, його батько, з яким вони  розминулися на два місяці у цьому житті, був стратегом з чітким уявленням міжнародної місії незалежної України. Він був державником-центристом, який об’єднав ідеєю державобудівництва представників різних професій і змагав до примирення двох гілок ОУН.

У підпіллі після арешту голови ПУН А. Мельника Ольжич виконував обов’язки голови, а у травні 1944 р. у Львові був ув’язнений гестапо і прийняв мученицьку смерть у концтаборі політв’язнів Саксенгавзен, не прийшовши до тями після тяжких допитів.

За Україну він просив у долі ще 1931 р. у вірші “Присвята”:

Пошли мені, молюся, дар один:
В ім’я Її прийняти мужньо муки,
І в грізні дні залізної розплати
В шинелі сірій вмерти від гранати.

Героїчне життя і діяльність Олега Ольжича – це приклад для наслідування майбутніх поколінь борців за вільну Україну, яку він так палко любив:

За ясні зорі і за тихі води
Твоїх степів, спустошених огнем, 
Світи запалим, стопчемо народи!!!
О, Україно! Слухай, ми ідем!

На урочистому вечорі з нагоди 100-ліття Олега Ольжича доповіді чергувалися з мистецькими  номерами. Заспівом до академії став виступ жіночого хору “Веснівка” під керівництвом Квітки Зорич-Кондрацької, який душевно виконав ліричні пісні “Молитва” на слова Б. І. Антонича і музику Лариси Кузьменко та “Підзамча” О. Ольжича на музику З. Лавришина, лейтмотивом якого є такі слова: “Боже, чи ти знаєш, як нам треба віри?”

Сімейний дует Ольги й Олександри Білейчук – фортепіано і віолончель – злився у філософському творі “Мелодія” О. Щуровського. У сюїті В. Витвицького (фінал), що передає складні переживання, до них приєдналося соло скрипаля Михайла Павлюка.

Майстер художнього слова актриса Лариса Баюс трепетно донесла до слухачів горіння душі полум’яного поета-патріота. Піднесений настрій створили урочисті славні “Вічний революціонер” на музику М. Лисенка та “Зродились ми великої години” (слова О. Бабія), які пролунали у виконанні біґ-бенду “Орфей” (диригент – заслужений артист України Микола Стадник) та баритона Сергія Данка. Урочиста академія закінчилася спільним виконанням Державного славня України.