Україна 1991–2011:

між недолугим авторитаризмом та неефективною демократією

Микола Рябчук є одним із найцікавіших інтелектуалів сучасної України. Він починав у 70-их як поет,  у 80-90-их утвердився як літературознавець, культуролог та авторитетний редактор журналів “Всесвіт”,  “Сучасність” та “Критика”, а від середини 90-их виявив себе проникливим аналітиком української сьогоденної політичної ситуації. Блискучий есеїст, М. Рячук є автором кількох книжок, серед них  – “Дилема українського Фауста”, “Дві України”, “Зона відчуження”, “Сад Метерніха”. Його знають у США, Польщі, Франції, Австрії, де він часто викладає та виступає з лекціями. Неодноразово бував М. Рябчук і в Канаді, де його виступи завжди викликали велике зацікавлення. Цього разу головною причиною його приїзду до Торонто стала університетська конференція, присвячена проблемам мас-медії в Україні. Користуючись з цієї нагоди, Наукове Товариство ім. Т. Шевченка запросило проф. Рябчука виступити з доповіддю, яка і відбулася 1 травня у приміщенні КУМФу.

Вже з теми доповіді, яку я винесла у заголовок даної статті, очевидно, що особливого оптимізму з приводу теперішньої ситуації в Україні Микола Рябчук аж ніяк не відчуває. Втім, на відміну від інших аналітиків, ейфорійно засліплених перемогами Помаранчевої революції, він завжди вирізнявся тверезим та гострим поглядом на українську постсовєтську дійсність, а отже, сучасну фактичну поразку революції сприймає скоріше як цілком очікувану закономірність. У своїх численних статтях 1995-2004 рр. Рябчук глибоко проаналізував особливості функціонування Української держави кучмівського взірця, яку, слідом за американським політологом Кійтом Драйденом, він називає “шантажистською державою”. Три дієві елементи такої держави – толерування корупції, розгалужений апарат стеження, що займається збиранням “компромату”, та вибіркове застосування закону до нелояльних підданих – стали тими китами, що забезпечили Кучмі певний “порядок” у вкрай скорумпованій країні. Так функціонувала Україна у 1990-их та першій половині 2000-их, де всі були на “гачку” у президента та його найближчих оточенців... аж до моменту, коли сам президент опинився на “гачку”: як виявилося завдяки оприлюдненим плівкам Мельниченка, хтось зібрав “компромат” і на Кучму. Після Помаранчевої революції, яка принесла перемогу демократичним силам, перед новим президентом та його урядом постала дилема: або позбутися корупції, або залишити, в надії, що все якось само по собі стане на місце. Як стало очевидним з подій у країні, корупції не позбулися, і на місце само по собі також нічого не стало. Внаслідок цього політична ситуація в сучасній  “пореволюційній” Україні є досить хаотичною. З одного боку, шантажистська держава вже не функціонує, бо Президент Ющенко є людиною порядною; з іншого – і демократичної держави не було створено, бо демократичні сили надто слабкі й непослідовні. Як результат, в Україні сьогодні немає монопольної влади, що і показує постійна боротьба між прихильниками різних політичних груп. На думку Рябчука, такий нестійкий напівхаотичний стан не може тривати довго: президентські вибори, що відбудуться наприкінці року, вирішать ситуацію або в бік авторитаризму (на чолі з добре відомим Януковичем), або в бік демократії (якщо суспільство знайде і підтримає політика-реформатора). Політичний прогноз Рябчука щодо виборів скоріше песимістичний – він вважає, що на сьогодні варіант Януковича є імовірнішим, і не тому, що в Україні не знайшлося б талановитого політика-демократа, а тому, що українське населення не доросло у своєму загалі до підтримки такого кандидата. Отже, підсумував доповідач, Помаранчева революція повернула в Україні демократичну ситуацію, що забезпечує еволюційний розвиток суспільства та вільний вибір влади. Інша справа, що українське суспільство поки що не готове до вибору справді демократичної влади. Коли воно буде готове, та й чи буде взагалі – на це відповіді навіть блискучий інтелектуал Микола Рябчук не може дати... 

Дагмара Турчин-Дувірак