Від трагедії до геноциду

Повернення до радянських часів

За радянських часів основними носіями історичної правди про український народ були представники діаспори. Таким чином пам’ять про жертв Голодомору збереглася впродовж понад півстоліття. Діаспора доводила перед світом, що Великий Голод 1932-1933 був геноцидом українського народу. Натомість СРСР заперечував це і навіть пропагував, що голоду в 1932-1933 взагалі не було. До речі, в той час СРСР експортував зерно. Натомість голоди інших декад (20-х і 40-х років) СРСР визнавав як наслідки природного лиха, війни тощо та навіть у той час шукав допомоги в Заходу.

Пройшли процеси переоформлення колонії в незалежну державу. Почала сама Україна говорити про Великий Голод 1932-1933. Всі президенти України визнали цю велику трагедію та намагалися не тільки допомогти діаспорі у представленні цієї історичної правди перед світовим товариством, але й зрозуміли потребу просвітлення і власного населення, яке було виховане на радянських підручниках та пропаганді. Почали появлятися книжки і пам’ятники жертвам в Україні – від пам’ятника-Знаку на Михайлівській площі до Свічки Меморіалу на вулиці Івана Мазепи, а з розсекреченням архівів КГБ на території України (і навіть частинно в Москві) почалася нова солідна наука дослідження не тільки великої трагедії, але й страшного злочину. Найбільша заслуга в цьому була Президента Ющенка, який робив це діло не тільки “екс офіціо”, але і з власного переконання. У цьому багато допомагав новостворений Інститут національної пам’яті.

З першим днем приходу до влади Віктора Януковича все змінилось. Після першої хвилини  складення присяги Президента України Віктор Янукович цю присягу зламав – викинув з інтернетної сторінки Президента України матеріали про Голодомор. А верхом збезчещення ним жертв Голодомору стала заява Віктора Януковича у квітні ц. р., коли, відповідаючи на запитання депутатів Парламентської Асамблеї Ради Європи у Страсбурзі, він сказав:

“Це були наслідки сталінського тоталітарного режиму, ставлення до людей... Але визнавати Голодомор як факт геноциду щодо того чи іншого народу, ми вважаємо, буде неправильно, несправедливо. Це була трагедія, спільна трагедія держав, що входили до СРСР”.     

Цікаво, що з приводу цієї заяви Віктора Януковича як Президента України не з’явилась хоча б якась наукова екпертиза в підтримку його оцінки. Одначе нічого дивного, бо такої екпертизи не могло бути. Про листування між Сталіном і Кагановичем (зокрема із серпня 1932 року): “Поставити собі ціллю перетворити Україну в найкоротший термін у справжню фортецю СРСР, у дійсно взірцеву республіку”, про “Директиви РНК СРСР і ЦК ВКП(б) про попередження масових виїздів голодуючих селян за продуктами” із 22 січня 1933, які забороняли виїзди, але тільки з України та Кубані (землі, густонаселеної українцями), мабуть, уже всім охочим відомо. В додатку розсекретили перепис населення СРСР від 1937 року, з якого визначились табелі приросту населення десяти найбільших національностей Радянського Союзу на підставі перепису населення СРСР з 1926 року та перепису з 1937 року:

Тобто, лише дві національності в СРСР не тільки не зазнали росту за цей час, але навіть зменшилися – українці і казахи.

Сталінська колективізація в Казахстані позначилася тим, що від казахів забрано 80% тварин. Ця жорстока політика відбилася на спаді населення, одначе не стрімкої смертности, як між українцями. Казахи – кочовий народ, кордони якого не були закритими. За обчисленнями науковців, майже 2 мільйони казахів емігрувало з Казахстану, а з них понад 1,5 мільйона – в Китай, тобто поза СРСР, і тому не могли бути пораховані як населення казахів у СРСР з 1937 року. Коли б цих бодай 1,5 мільйона додати до числа казахів у 1937 в СРСР, то казахи начисляли б 4,362,456, що становило б невеликий, але все ж таки зріст до 109,9%. Тобто у графі зі спадом, який можна пояснити тільки надмірною смертністю, залишилися самі українці.

Правда, деякі  напів-“апологети” пояснюють цей спад тим, що внаслідок терору українці перестали признаватися, що вони українці. Але чому тоді визнавали свою національність білоруси, і чому чисельність українців зросла від 1937, згідно з переписом, з 1939 року. Адже ж це були тяжкі роки “єжовщини”. Є тільки одна відповідь – Голодомор.

Немає сумніву, що за радянських часів, а зокрема за Сталіна, терпіли всі народи СРСР. Одначе Великий Голод 1932-1933 був не тільки терпінням, він був надмірною трагедією, під час якої Сталін і режим у Москві намагався вчинити геноцид над українським селянством, а коли додати до цього намагання ліквідувати українську інтелігенцію ще від 1929 року, цей період позначився намаганням Москви доконати геноцид над українською нацією. На жаль, до якоїсь міри цей кримінальний план вдався, і тому сьогодні при владі в Україні є януковичі, табачники, грищенки і їм подібні.

Аскольд Лозинський