Оттавський
Відділ НТШ вшанував
перекладача Івана
Герасима
Оттавський
Відділ НТШ у Канаді вшанував одного зі
своїх членів, магістра Івана Герасима,
з нагоди вручення йому премії “Ars
translationis” імені Миколи Лукаша. Ця
премія була заснована у 1989 році найстарішим
українським літературним журналом
“Всесвіт” за найкращий переклад та
перекладознавчі праці, опубліковані в
журналі. Іван Герасим був нагороджений
премією за переклад з німецької мови
роману “Нарцис і Ґольдмунд” видатного
німецького письменника Германа Гессе.
Цей переклад був опублікований у
“Всесвіті” у 2011 році.
А
у 2012 році також у “Всесвіті” вийшов
новий переклад Івана Герасима, цього
разу з італійської – “Міста незримі”
Італо Кальвіно. Серед інших перекладів
Івана Герасима – роман “Шовк” сучасного
італійського письменника Алессандро
Барріко, з німецької мови – “Жіночі
образки з Галичини” Леопольда фон
Захера-Мазоха, а також уривки із творів
Фрідріха Ніцше, Карла Юнґа, Зиґмунда
Фройда.
Любов
і талант до мов у Івана Герасима (крім
німецької та італійської, він володіє
ще кількома мовами) з дитинства. Походить
він з родини львівської інтелігенції,
де шанували і знали багато мов. Бібліотека
Іванового батька, історика математики,
налічувала тисячі книжок, серед яких
багато – класичними мовами. У цій
бібліотеці були автографи Івана Франка,
Уляни Кравченко, листи Івана Світличного
до батька. Завдяки батьковій бібліотеці
Іван мав доступ до книг, заборонених у
радянській Україні. І він ще в юному
віці зрозумів, який обмежений доступ
мають українці і до своєї власної
історії, і до скарбниці світової культури.
Батькові
Іван завдячує не тільки любов’ю до
книжок, але й до точних наук. Він закінчив
фізичний факультет Львівського
Університету ім. Івана Франка за фахом
“теоретична фізика” і працював за цим
фахом кілька років. Але любов до мов
виявилася сильнішою. Іван закінчує
заочне відділення факультету іноземних
мов того ж університету за спеціальністю
“Німецька мова і література” з цілком
конкретною метою – перекладати
чотиритомну “Естетику” Гегеля на
українську мову. Як сказав мені Іван в
інтерв’ю, у нього вдома лежали німецький
оригінал та російський переклад цієї
книги, і його завжди непокоїло питання:
чому українці не мають можливості читати
цей твір по-українськи? Після закінченння
університету Івана зацікавили в першу
чергу переклади сучасної художньої
літератури українською мовою.
Успішна
кар’єра бібліотекаря скерувала його
життя і зацікавлення в інше річище.
Працюючи після закінчення факультету
іноземних мов у Науковій бібліотеці
ім. Стефаника, Іван стає керівником
австрійської бібліотеки і німецької
читальної зали, які відкриваються у
Львові у 1992 році. Ця посада дає йому
можливість здійснити службові відрядження
до Австрії та Німеччини, де він знайомиться
зі світовим досвідом та передовими
технологіями бібліотечної справи.
Пізніше завдяки стипендії американського
уряду по програмі Freedom
Support
Act
Іван Герасим вивчає бібліотечну справу
в рамках магістерської програми у
Catholic
University
of
America
у Вашингтоні. Одночасно проходить
інтернатуру в Бібліотеці Конґресу США,
де готує бібліографію про українців у
Латинській Америці. Повертається в
Україну з дипломом магістра бібліотечних
справ. У 1999 році стає директором бібліотеки
Українського Католицького Уні-верситету
у Львові, де впроваджує найпередовіші
методи світової бібліотечної справи і
допомагає перетворити богословську
колекцію на сучасну бібліотеку з
гуманітарних наук.
У
2005 році Іван Герасим з родиною переїздить
до Оттави, де починає працювати в
бібліотеці Університету Святого Павла.
В Оттаві він також упорядковує архів
Закордонної Місії УПА Євгена Штендери
– 26 пачок документів, переданих згодом
до Державного Архіву України. З 2007 року
Іван Герасим працює бібліотекарем
Канадської національної науково-технічної
бібліотеки в Оттаві. На цій посаді йому
знадобилися всі його знання: мов, точних
наук та бібліотекарської справи.
На
вечорі, організованому Відділом НТШ в
Оттаві, Іван Герасим поділився зі
слухачами своїми роздумами про сучасну
ситуацію з українським перекладом. Ця
ситуація дуже непроста. Українські
перекладачі не користуються належним
соціальним статусом і не отримують
достойних їхньої праці гонорарів. Але
незважаючи на це, на українському
книжковому ринку існує великий попит
на якісні українські переклади. Те, що
відбувається в українському перекладі,
– це частина ширшої картини того, що
відбувається тепер в Україні. Існують
сили, які намагаються здійснити свій
проект України, у такому проекті Україна
знову повинна перетворитися в колонію.
Менеджери цього проекту перебувають
поза межами України, і вони активно
борються проти всього українського. В
такій ситуації українські перекладачі
повинні відбути нову авторефлексію. Не
досить сказати, що треба доносити до
українського читача світову літературу.
Цього замало і це неконкретно. За словами
доповідача, переклад як мистецтво
інтерпретації можна порівняти з театром
чи виконанням музики. Диригент симфонічного
оркестру чи директор театру, вибираючи
конкретний репертуар, керується в першу
чергу тим, що цікавить публіку. Так само
на даному етапі повинні зробити
перекладачі: запитати себе, для кого
вони перекладають і що люди у першу
чергу читають. А читають в основному
сучасну літературу. І якщо говорити про
український проект, в якому Україна є
членом євроатлантичної спільноти, то
український читач повинен мати доступ
до того самого пласту ідей та культурних
надбань, яким живе сучасне західне
суспільство. Тому українські перекладачі
повинні зосередитися саме на сучасній
літературі.
Ось
такими роздумами щодо українського
перекладу поділився з присутніми на
вечорі НТШ в Оттаві магістр Іван Герасим.
PHOTO
Іван
Герасим