“Коли ви вмирали, вам дзвони не грали”

Любов Василів Базюк

Гурби – це чудові піскові гори Кременецького кряжу, які творять довгий ланцюг у сторону Почаєва та віддалені від Рівного 50 км на південь. Гурби, у сучасній мові “горби”, покриті чудовими сосновими лісами. Вони переплітаються з глибокими долинами, які також вкриті молодими сосонками та жовтим піском. Гурби зачаровують людей своєю красою, сосновими лісами, чистим повітрям та великим спокоєм, бо віддалені від найближчого села майже на 10 км. Стоять вони, мов зачаровані, вслухаються в шум ялиць і дивляться на синє небо, ясні зорі та пригадують страшні події, які відбулися тут 60 років тому. Їм довелось бути свідками великого злочину, а тепер залишилося до обов’язку творити той спокій, пригадувати і передавати сумні вісті сусіднім лісам, полям і нагадувати людям.

Знайшли ці чудові Гурби енкаведистські вбивці та знищили у жорстокому бою українські партизанські загони. Тисячі молодих юнаків, хоробрих воїнів-партизан, боронили свій рідний край, свою Україну від червоної нечисти. На них, як чорні круки, налетіли “освободітєлі”, несучи на нашу рідну землю азійсько-московську культуру та терор.

Загинули 5 тисяч молодих воїнів-повстанців у нерівному бою від 20 до 22 квітня 1944 року. Оточені 20-тисячною совєтською армією, вони боронили своїх людей і право на свою землю, а чорні круки – поживились і далі полетіли в пошуках нової здобичі, за іншими групами відважних воїнів – синів України – волинських партизан.

Ховали їхні тіла селяни з сусідніх сіл ночами, щоб ніхто їх не побачив і не доніс. Значили могили гілляками, камінням, а на Великдень і на Провідну неділю приносили туди крашанки та клали на позначені могили й висаджували барвінок. Так минуло більш як півстоліття. І тепер тут висипана братська могила, в якій спочивають тлінні останки героїв-воїнів, що загинули на тих Гурбах серед соснового лісу. Завдяки цим людям-селянам, тихим оборонцям правди, що поховали своїх рідних хлопців-партизан, а потім, поки жили, носили крашанки, по лушпинках яких було віднайдено поховання, тлінні останки перенесено у високу братську могилу з високим пам’ятником, закінченим хрестом та вирізьбленим тризубом. На відстані від неї 2,5-3 км є і могила сотника Волинця, який героїчною смертю пав у цьому нерівному бою. Тепер відомо, що у цій могилі спочиває серед лісової тиші один із командирів повстанців – Петро Козачук родом із села Варковичів Дубенського району. На цій могилі тепер встановлено хрест, і щорічно сюди приїжджають рідні – племінниця та її діти.

Уже і другу братську могилу на Гурбах заповнюють, а ще скільки знайдеться відомих і невідомих поховань у пісковому ґрунті наших оборонців, героїв України?

Біля цих братських могил стоїть каплиця – то будується чоловічий Свято-Воскресенський монастир. Брати-ченці відшукують усі поховання і переносять їх у спільний гріб. Душі убитих відчують, що їхня смерть, пожертва життя не була даремною. Їхня любов до Батьківщини стала прикладом молодим поколінням, які несли і далі несуть палаючі смолоскипи по цілому світу.   На їх прикладі виховуються діти, підростаюча молодь. Сивочолі українські патріоти, які пережили страшні сатанинські переслідування московського комунізму, впевнені, що правда, справедливість і Божа воля переможуть!

Я вдячна і висловлюю щиру подяку тепер світлої пам’яті Високопреосвященнішому митрополиту Даниїлу, що несподівано упокоївся 10 грудня 2005 року, який включив і мене минулого вересня в екскурсію до Гурбів і дав мені можливість помолитися за спокій душ наших патріотів.

Я не тільки молилася, а й розмовляла з ними. Я дякувала, що завдяки їхній самопожертві змогла приїхати у вільну Україну, що мільйони нас позбулись московсько-комуністичних пут, і ми як нація ніколи їх не забудемо! Мені приходили на думку різні слова пісень: “Коли ви вмирали, вам дзвони не грали, ніхто не заплакав над вами!” А потім: “Спіть, хлопці, спіть, про волю-долю нишком сніть...”  Відчуйте, що вся Україна вільна, вдячна вам і ніколи не забуде ваших геройських вчинків! Вічна вам пам’ять!

Присвята українським партизанам

У Гурбах шумлять сосни та ялини,
Гіллям все прикрито.
А лушпиння з крашанок ясніє,
На могилах фарбою барвіє.

 Тут вони – Герої наші спочивають,
Тихо свої мрії снять.
Всіх нас кличуть та навчають:
“Не забудьте Україну, нас!”

 Любіть її не тільки серцем, піснею чи танцем,
Відкривайте очі, розум.
Та будуйте міцну Україну,
Щоб ворожа сила не здолала вас!