Чи розпустить Ющенко Верховну Раду?

Богдан Червак

У чинній Конституції, яка так і не розв’язала проблему формування ефективної системи влади, усе ж є один “привабливий” пункт, який дозволяє радикальним чином впливати на депутатів. Зокрема, глава держави має право розпустити Верховну Раду, якщо народні обранці не спроможуться у визначений термін сформувати урядову більшість.

Президент України Віктор Ющенко у радіозверненні до українського народу запевнив, що не має наміру вдаватися до розпуску парламенту, оскільки вірить у мудрість і відповідальність народних депутатів. Тим часом останні події, пов’язані з “коаліційною епопеєю”, можуть змінити намір Президента.

Сьогодні неозброєним оком видно, що домінантною лінією у поведінці провідних фракцій парламенту стала боротьба за посади, натомість світоглядні та програмні моменти втрачають актуальність. Символом такої “трансформації” став лідер соціалістів Олександр Мороз, який без будь-яких політичних мотивацій зажадав посади голови ВР. Думаю, що з часом не один дослідник новітньої історії України дивуватиметься, як Мороз, який з тріском програє усі президентські вибори, рейтинг партії якого невпинно наближається до рівня маргінальної, ледь не опинився у спікерському кріслі.

Проте справа не в Морозі. Процес формування парламентської коаліції хоч і не дав відповіді на питання спроможности нового складу парламенту п’ять років керувати державою, зате виявив низку розбіжностей у поглядах на майбутнє Української держави. Виявилося, що каменем спотикання є: мовне питання, а саме різне бачення парламентськими фрак-ціями місця і ролі російської мови; питання європейської та євроатлантичної інтеграції, зокрема ставлення до НАТО; питання федералізму, а точніше соборности України; проблема приватної власности на землю, розв’язання якої невиправдано затягнулося. Власне, це і є перелік питань, які політики “виносять за дужки” переговорного процесу, коли домовляються про “крісла”.

То що ж опинилося за “дужками”? Неупереджений аналіз “складних” питань говорить сам за себе: у більшості депутатського корпусу немає одностайности стосовно ключових проблем сьогодення, без розв’язання яких парламентська діяльність втрачає будь-який сенс. І не може бути виправдання цинічній позиції Партії регіонів і СПУ, які за “компроміс” видають своє бажання усі зазначені проблеми вирішувати шляхом всеукраїнського референдуму. У цьому зв’язку виникає логічне запитання: а кому потрібні депутати, які на плечі народу хочуть звалити свої обов’язки?

Дещо про “компроміси”. На консультаціях між “Нашою Україною” і “Регіонами” заявлялося про необхідність знайти оптимальний варіант щодо майбутнього державного ладу, зокрема  впровадження чи невпровадження федерального устрою. Водночас член Партії регіонів Василь Хара уже віднайшов такий варіант, коли зареєстрував у парламенті законопроект, “спрямований на реалізацію конституційних норм щодо сприяння розвиткові етнічної, культурної та мовної самобутности всіх національних меншин, що проживають на території України”.  У зазначеному документі вводиться поняття “національно-культурна автономія”, формулюються засади і принципи, за якими здійснюється їхня діяльність, правовий статус та порядок створення, реєстрації, реорганізації тощо. Щоб у нікого не було сумніву, що йдеться про повзучий сепаратизм, процитуємо витяг із законопроекту: “Національно-культурні автономії національних меншин України – це форми національно-культурного самовизначення громадських об’єднань України з числа осіб, що зараховують себе до категорії національних меншин, на основі їхньої добровільної самоорганізації, яка ставить на меті самостійне вирішення питань збереження і розвитку своєї самобутности, мови, освіти та культури”. Наведена цитата означає, що Партія регіонів хоче не компромісу, а реалізації своїх передвиборних обіцянок.

Тепер детальніше про деякі інші проблеми, що опинилися “за дужками”.

Згода провідних суб’єктів політичного процесу шляхом референдуму вирішити “мовне питання” – це бомба сповільненої дії, вибух якої може розірвати Україну. Якщо такого “компромісу” буде досягнуто, це узаконить ситуацію на сході і півдні держави, де антизаконними рішеннями деяких обласних та міських рад російській мові надано статус регіональної, а українську фактично заборонено. Тут доречно нагадати, що, як свідчать результати соціологічного опитування, проведеного на початку місяця фондом “Демократичні  ініціативи”, 60% населення рідною вважає українську мову. Російську вважають рідною лише 38% опитаних. Це, з одного боку, свідчить про аномальність “мовних парадів”, з другого – абсурдність самого наміру шляхом референдуму відрегулювати проблему, а з третього – негайну необхідність повернутися до статус-кво і всіляко сприяти запровадженню української мови у всі сфери суспільного життя.

Як “мистецтво компромісу” подається позиція різних сторін щодо НАТО. Зокрема, СПУ і Партія регіонів не виключають співпраці з НАТО, але проти вступу України в Північноатлантичний Альянс. Обидві партії погоджуються на референдум із зазначеного питання. На ділі такий компроміс означає серйозне корегування зовнішньополітичного курсу країни та втручання у компетенцію Президента, який згідно з Конституцією України несе відповідальність за реалізацію зовнішньої політики держави.

Цікавим виглядає пошук “компромісів” з боку БЮТ, лідер якої усіляко уникає чіткої визначености стовно питань, що виносяться за “дужки”. Це може ілюструвати силу Юлії Тимошенко, яка впевнена, що, опинившись при владі, вона неодмінно розв’яже найскладніші питання. Але як вона їх розв’яже?

Це не риторичне запитання, принаймні для Президента Ющенка, який уже постав перед фактом, коли під приводом “компромісу” депутатський корпус ухиляється від вирішення не просто актуальних питань, а й проблем, що є доленосними для нації і держави.

Більшість політиків не вірять у те, що Віктор Ющенко коли-небудь наважиться розпустити нинішній склад Верховної Ради. При цьому  висловлюються різні аргументи, серед яких найвагоміший – у новому парламенті прихильників Ющенка може бути ще менше. На такий аргумент, без сумніву, треба зважати, але до тої пори, коли відставки парламенту вимагатиме український народ.