“Батько і мати – два сонця гарячих...”

 Богдан Михайлишин,секретар Філії УНО Торонто-Захід

У віночку одвічних людських цінностей мама і тато завжди були і будуть на чільному місці.  Ця природна двоєдиність жінки та чоловіка лежить в  основі не лише типової сім’ї, але й віками узвичаєного побутового способу існування суспільства. Особливо пізнаєш ціну батьківського дому, будучи далеко від нього. Гадаю, що навіть ті, хто почувається однаково затишно скрізь, подумки не раз линуть в отчий дім, аби побачити цих обох найдорожчих на Землі людей і бодай на мить відчути себе знову дитиною перед ними. Сумніву немає – мама і тато, сім’я і родина в усі віки були, є і будуть чи не найціннішим, справді нетлінним скарбом.

Ось і цього року члени Філії УНО Торонто-Захід і членки цього ж Відділу ОУК об’єднали відзначення двох свят – Дня Матері та Дня Батька.

Відкрив вечір заступник голови Філії Володимир Кричфалуші. Коротко привітавши присутніх, він передав слово священикові Остапу Чорнієві, аби той поблагословив трапезу.

Розважальна програма була побудована на участі в ній багатьох людей. Її стрижнем стала “родина” – слово, споріднене зі словом “рід”. Його видозмінюють покоління, він щоразу набуває якихось нових ознак, але за своєю первісною суттю незмінний – це близьке коло кровно споріднених людей. Ведуча вечора Ванда Михайлишин підкреслила виховну вартість повноцінної родини, де діти не лише знають і маму, і тата, але й привчені їх шанувати. Вірш “Родина” у виконанні Володимира Кричфалуші окреслив визначальну ноту вечора. Цінність тих понять, що їх називають сім’єю та родиною, – неминуща.

Відтак програма плавно повернула у русло звеличення матері – отієї хранительки родинного вогнища. Вірші “Мамина молитва” і “Шепочуть мамині уста” прочитали Люба Денека та Валентина Горовенко.

Хочу підкреслити два вірші, що їх прочитали Тетяна та Оленка Прокопів – мама та дочка. Перший вірш називався “Дві матері”, а другий – “Матусі”. Символічною є назва першого вірша. Якщо перша мати – це мирська особа, то друга – це Богоматір, яку з давніх-давен український народ вважає своєю заступницею. Таким чином, кожен українець чи українка має дві матері. Прочитавши вірш, Оленка підійшла до мами і поцілувала її; це виглядало зворушливо і щемно. Сім’я Прокопових багато робить і для Філії УНО Торонто-Захід, і для Відділу ОУК. Вони відносно недавно в організації, але тепер вже важко уявити собі організацію без цього дружного та злагодженого квартету. Подібне можна сказати і про сім’ю Кричфалуші, яка у повному складі брала участь у концерті – таке трапляється вкрай рідко. 

Про материнську відданість дітям і сім’ї прозвучало кілька коротеньких легенд. У віршах “Батько” і “Батькові”, що їх продекламували Володимир Кричфалуші та Леся Панько, була шана татові.

Вже навіть маючи онуків, бабуся й дідусь не престають бути мамою і татом. Гарно вписалося у канву концерту ось таке оповіданнячко: “В одній сім’ї діти були привчені, що перед сном, коли вони вже у своїх ліжечках, до них підходять мама з татом, а потім бабуся з дідусем із щовечірнім поцілунком на добраніч. Одного разу мати помітила, що після того, як дідусь чи бабуся поцілує п’ятирічного Петрика, він довго тре щоку. Коли таке повторилося кілька разів, мама сказала синові, що це негарно витирати чийсь поцілунок. “Мамо, та я не витираю його, – відповів хлопчина, –  я втираю, щоб довше тримався”.

Метою цього міні-концерту, однак, не було ідеалізування матері. Так і природно, і історично склалося, що вона з дітьми і більше, і тісніше – це правда. Але для здорової, повновартісної сім’ї найважливішою є, власне, ота гармонія маминої жертовности та емоційности і татової розсудливости та стриманости. Врешті-решт, мати – це звичайна людина, передусім жінка, якій ніщо людське не чуже. Були певні побоювання, як публіка сприйме жарти, в яких були явні камінці у жіночий город, але все обійшлося напрочуд гарно. Жінки у залі, більшість яких була не лише мамами, але й бабусями, дуже позитивно сприйняли жарти про слабкі сторони жінок.

Усім відомо, що кожна пара, перш ніж стати подружжям, мусить познайомитися, зустрічатися, мати якісь мрії та будувати певні конкретні плани. А в стихії подружнього життя кожен маленький сімейний човник нераз потрапляє у малу, а то й велику хитавицю. Не помилюся, гадаю, коли скажу, що кожна без винятку сім’я повсякчас зазнає певних випробувань на міцність. Аби зберегти сім’ю, важливо проявити виваженість і далекогладність перед тим, аніж прийняти якесь категоричне рішення.

На щастя, не всі випробування жорстокі чи, принаймні, суворі; серед них трапляються кумедні та смішні. Виглядало, що добірка анекдотів про подружнє життя припала до вподоби усім. Ці згустки народної спостережливости і мудрости, поєднаної з тонкою іронією і дотепністю, як правило, мають добре і повчальне закінчення. Слід підкреслити, що вдало підібрані анекдоти, яких не бракує в гумористичній скарбниці жодної нації, здатні додати перцю майже до кожного святкування.

Добірка типових між мамою і малолітнім сином кумедних діалогів у виконанні Габріели Кричфалуші та її восьмилітнього Річарда стала окрасою концерту. Десятки очей, що уважно дивилися на них, видавалося, лише заохочували Річарда цілковито увійти в роль.

Пам’ятаючи, що мати і батько є основою сім’ї, а в сім’ї – нічого лукавити – буває по-різному, до програми були введені гуморески Павла Глазового на родинну тематику. Ці віршовані жарти здатні розпрасувати обличчя строгих дідусів і до сліз розсмішити нерідко стриманих бабусь. Цього разу зливу оплесків зірвали гумореска “Білка” – про чоловіків, що  біля гарних жінок забувають про норми поведінки, та “Як Кузьму провчила жінка його мила” – про зазнайкуватих й лінькуватих чоловіків, яким дружини нерідко доводять, чого вони варті без них.

Організатори вечора добре знають, що за якийсь час назагал уважна публіка, яка збирається в Домівці УНО Торонто-Захід, і сама не проти стати учасником концерту – таким собі співучо-одноголосим цілим. Саме для цього була запрошена бандуристка Леся Яциковська з віночком пісень на материнсько-батьківську тематику – спочатку трішки розігріти публіку, а потім радше акомпанувати. За програмою мало бути чотири-п’ять пісень, але вони так органічно впліталися у загальний настрій свята, що люди проспівали їх із десять. Мені видається, що більшість із нас вважають такі пісні, як “Два кольори”, “Пісня про рушник”, “Мамина сорочка” та багато інших, народними. І це, безсумнівно, найвища оцінка їх мистецької вартости.

Святкування Дня Матері і Дня Батька – чи то окремо, чи разом – повертає кожного з нас у роки молодости чи навіть дитинства, коли ці найближчі нам люди дбали про кожен наш крок і оберігали від кожного нерозважливого вчинку. Той оберіг нашої пам’яти й духовности, що його залишили в душі кожного з нас мама і тато, незнищимий і незборимий. Вони, батько й мати, стали одним із найвагоміших символів людського роду, і ми маємо цей символ повсякчас плекати та збагачувати.