Призабутий ювілей

До 90-річчя з дня народження мисткині Парасі Іванець

Йосиф Сірка

Нещодавно пресою пройшла інформація, мовляв, державний секретар США Г. Клінтон за тиждень до офіційного дня народження Британської Королеви Єлизавети ІІ прислала їй вітальну телеграму. У королів та королев буває справжній день нарoдження та день народження, який призначено для “народного” відзначення. Ото й виходить так, що деякі дні нарoдження святкують по два рази, а у “простих” смертних навіть про один день можуть забути. Щоправда, не повинен би був бути забутим 90-річний ювілей людини взагалі, оскільки не так вже й багато доживає до такого віку, а серед мистців та діячів культури й науки їх буває ще менше.

Тому дивує мовчанка наших мистецтвознавців та мистців, які “прогавили” такий поважний ювілей поважної особи-мисткині, яка своїм мистецьким доробком збагатила не тільки українську культуру Канади, але й внесла значний вклад у канадську культуру взагалі.

Парася Іванець (дівоче прізвище Криса) народилася 15 березня 1920 р. у Піддубцях – недалеко відомого містечка Рава-Руська. З-поміж п’яти дітей Парасі припала нелегка доля. Після закінчення початкової освіти вона потрапила до Львова, щоб здобути хоч курси медсестри. У Львові познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком лікарем В. Іванцем, з яким і пройшла воєнні роки та втечу аж до Австрії, а звідти через табір втікачів (ДП) у Мюнхені (Німеччина) 1948 р. емігрували до Канади. Тяжкі воєнні роки та найрізноманітніша праця, щоб вижити, втеча перед червоними “визволителями”, яких у Галичині вже встигли “скуштувати” за роки окупації 1939-1941, позначилися на здоров’ї молодого подружжя, зокрема Василя Іванця.

Першим містом у Канаді, що їх прийняло, був Галіфакс, але вже через кілька днів вони подалися далі на захід, до Альберти. Спочатку жили у Торгилд, а пізніше переїхали до Едмонтону, де чоловік влаштувався на працю в лікарні Чарлс Кемсел Госпітал. Щоб заробити більше грошей, вони поїхали далеко на північ Канади, до Ґрейт Бер Лейк, де провели три з половиною роки. Саме тут Парася Іванець познайомилася з відомим мистцем А. В. Джексоном, який був останнім з відомої Групи Семи  (Group of Seven). Джексон побачив у помешканні Іванців деякі побутові речі, створені руками Парасі, і порадив їй спробувати свої сили в живописі.

З 1956 р. Парася Іванець разом з чоловіком переселяються в Едмонтон, де в той час жив і працював відомий український мистець Юліян Буцманюк, який тут заснував свою Мистецьку Академію. Парася успішно закінчила школу Буцманюка, але щоб поглибити свої знання, заочно почала навчання в Альбертському Університеті у проф. Д. Беррі, П. Брейд, М. Мекдоналд, Г. Севич та Г. Вульффард. Саме тут вона опанувала рисунок олівцем, ознайомилася з технікою аквареллю, темперою, акриликом, конте та ін.

У 1967 р. Парася Іванець допомагає В. Буцманюкові при малюванні іконостасу в катедрі Св. Йосафата, де він закінчив ікону Божої Матері та розпочав працю над образом Ісуса. Парася була не тільки його помічницею і співпрацівником, але й після його смерті закінчила працю над іконостасом 1968 р., дотримуючи розпочатий стиль.

Починаючи з 1962 р., Парася Іванець бере участь у різних мистецьких виставках – групових та індивідуальних, її твори знайшли шанувальників і власників у Канаді, США та Німеччині. Понад 20 індивідуальних виставок мистецьких творів Парасі Іванець відбулися і в таких відомих містах, як Едмонтон, Ріджайна, Калґари, Стоун Плейн, Оттава, Гамільтон, Філадельфія, Ніаґара Фалс, Мюнхен.

Парася Іванець творила різні жанри малярства з перевагою олійної техніки. До її успішних праць можна зарахувати, зокрема, портрети: “П. Дора”, “Катруся”, “Гіндус”, “Мурин”, які відзначаються бездоганною композицією та схопленням зовнішніх рис, характеру. Колоритом та динамікою позначені її праці: “Маляр при праці”, “Сінокоси”, “Жнива”, “Жінки йдуть до праці”, “Гіппівське життя”, “На березі” та ін.

До успішних праць Парасі належать численні пейзажі: “Скелі”, “Коріння”, “Гірське озеро”, “Серед літа”, “Ріка Гінтон”, “Захід сонця” та низка інших, в яких ми відчуваємо теплий сонячний колорит та помічаємо нюанси природи. Її реалістичні картини “Хата”, “Три родини”, “Забута людьми”, “Хата з вітряком”, “Покинута ферма”, “Початки Едмонтону” та ін. є вартісними не тільки з мистецького погляду, але й історичного, пізнавального. Окремим циклом можна назвати низку творів рослин і квітів, які викликають увагу своєю оригінальністю та кольоровим зображенням і позначені бездоганною технікою.

До окремого жанру можна зарахувати твори сакрального характеру, які Парася Іванець виконала з особливою любов’ю та майстерністю. Крім іконостасу в катедрі Св. Йосафата в Едмонтоні, пані Іванець виготовила дві плащаниці, перша з яких знаходиться в музеї м. Мондер (Альберта), а друга була завершена щойно кілька тижнів тому. Дві ікони пензля П. Іванець прикрашають церкву о. Василіян у Торонто, а одна – церкву Св. Івана Богослова у Сент Кетеринс, крім того, кілька ікон зберігаються у приватних колекціонерів та в Україні.

Найбільшим успіхом Парасі Іванець можна вважати її цикл картин олією українських церков в Альберті. Протягом 10 років мисткиня їздила в супроводі чоловіка по преріях Альберти та місцях поселення українців у цій провінції і олією на полотні та картоні зберегла пам’ять про 160 українських церков, з-поміж яких на сьогоднішній день вже багато піддалися рушійній силі часу та браку опіки.

П. Іванець не тільки пензлем, але й письмово задокументувала місцевості, день та рік заснування і побудови окремих споруд, які знайшли своє місце у книзі мисткині “Українські церкви Альберти” (Приватпрес, Пряшів, 1991, 192 сторінки). До книжки увійшли 153 картини зі списком церков (стор. 180-183) та іменним покажчиком (стор. 187-191). Книга вийшла двома мовами (українською і англійською) зі вступною статтею П. Іванець, відгуками-оцінками Івана Кейвана та Ольги Колянківської. Більшість накладу, який видрукувано коштом авторки, була завезена в Україну і знайшла своє місце у різних бібліотеках та музеях. Оригінали картин Парася Іванець подарувала Українському музеєві в Едмонтоні.

1977 р. Іванці переїхали жити до Сент Кетеринс, у провінцію Онтаріо, але вже після двох років Парася Іванець повдовіла і з того часу повністю віддалася творчості – створювала нові картини, малювала ікони, плащаницю, брала активну участь у культурному житті громади. Під церквою Св. Кирила та Методія у Сент Кетеринс вона організувала і спонсорувала музей, який досі завдячує їй своїм існуванням. Дуже шкода, що навіть парох церкви не спромігся привітати з ювілеєм заслужену громадську діячку, визначну українську мисткиню, яка в українському жіночому русі Канади є однією з найстарших засновників не тільки за віком, але й за стажем – понад 60 років – Ліги Українських Католицьких Жінок Канади.

Пані Парася Іванець, незважаючи на свій вік, ще сповнена планів на творчість, оскільки вважає, що тільки рух і творчість дають змогу бути задоволеним з життя і бути корисним для громади, для близьких та для нації. Шкода, що українська канадська громада не збагнула такого ювілею, який заслуговує на більшу увагу і ширшу оцінку. Але, як кажуть, краще пізно, ніж ніколи!

Незважаючи на те, що Парася Іванець – не Королева і не відзначали її 90-річчя не те що передчасно, але й “післячасно”, все ж таки додатково (спізнено) бажаємо їй ще МНОГИХ І БЛАГИХ ЛІТ та здоров’я, щоб ми могли через десять років гідно і своєчасно відзначити 100-ліття мисткині.

PHOTOS

1 - Обкладинка книжки  П. Іванець “Українські церкви Альберти”

2 - Автопортрет Парасі Іванець

3 - Православна Церква. Бринзлі. П. Іванець