Перший номер виборчого списку “Нашої України” Юрій
Єхануров, аргументуючи свою відмову брати участь у роботі “третього”
помаранчевого уряду, заявив, що новий Кабмін буде “лівим або ж
лівоцентристським”, натомість він сповідує “ліберальні цінності”. Тим часом комуністи вважають, що “третій” помаранчевий
уряд, як і “перший” та “другий”, буде “націоналістичним”, а тому, за логікою КПУ,
– “антинародним”.
Очевидно, що пролити світло на майбутню діяльність нового коаліційного
уряду може політична Угода, що її підписали БЮТ, “НУ” та СПУ. Зважаючи на те,
що усі підписанти коаліції декларують намір суворо дотримуватися букви і духу
Угоди, а сам документ видається як програма дій влади на перспективу,
недооцінювати її значення принаймні несерйозно.
Текст політичної Угоди – це об’ємний та різноплановий документ, що
віддзеркалює різні аспекти життя держави. Проте “коаліційний процес”, його
тривалість і драматизм означили ключові питання сьогодення, які, з одного боку,
розмежували вітчизняний політикум, а з другого – означили проблеми, що
потребують негайного вирішення, як мінімум, або ж чіткого ставлення до них, як
максимум.
Не секрет, що одним із таких питань є геополітичний вибір України. В
“Угоді про створення коаліції
демократичних сил у Верховній Раді України V скликання” зафіксовано, що
коаліція прагнутиме повноправного членства України у Європейському Союзі,
виступатиме за взаємовигідну співпрацю з НАТО, але ухвалення рішення щодо
вступу нашої держави до Північноатлантичного альянсу може відбутися лише за
наслідками всеукраїнського референдуму. При цьому не вказується, коли буде
проведено плебісцит. В Угоді залишено рудимент усіх дотеперішніх
зовнішньополітичних документів, а саме, що коаліція виступає за “зміцнення
рівноправних та добросусідських відносин з Російською Федерацією та іншими
сусідніми країнами”. Схоже, що дух “багатовекторности” так і не вивітрився з
голів деяких наших політиків. Правда, в Угоді також записано, що коаліція
прагнутиме “зміцнення лідерських позицій України в
Східноєвропейсько-Чорноморському регіоні”. Але сьогодні, на жаль, така
декларація скоріше сприймається як
побажання, аніж фіксація реальности.
Не обійшли увагою коаліціанти “це складне мовне питання”. Зокрема,
коаліція зобов’язується ухвалити концепцію державної мовної політики і нову
редакцію Закону “Про мови”, що базуватимуться на конституційному положенні про
забезпечення повноцінного функціонування державної мови на всій території
України і в усіх сферах суспільного життя, передбачаючи водночас... вільний
розвиток російської та інших мов національних меншин. Учасники коаліції хочуть
внести ясність щодо Європейської хартії регіональних мов або мов меншин,
планується привести Закон України “Про ратифікацію Європейської хартії” у відповідність з метою та об’єктом
самої Хартії. На тлі нинішніх дискусій це може стати двосічним мечем, який або
ж узаконить існуючий мовний сепаратизм, або ж розблокує шлях до нормалізації
ситуації, що виникла із незаконними рішеннями окремих обласних та міських рад
півдня і сходу України.
Як відомо, нещодавно Президент України Віктор Ющенко наполягав, щоб
питання відновлення історичної справедливости стосовно учасників боротьби ОУН і
УПА було також з’ясовано у тексті Угоди про створення коаліції. Тоді главу
держави практично ніхто не підтримав, оскільки вважалося, що це питання може
остаточно пересварити учасників переговорного процесу. В аналізованому
документі з цього приводу є лише один невеличкий абзац у розділі “Соціальний
захист”. Зокрема, там йдеться про те, що “держава зобов’язана забезпечити
соціальну справедливість для кожного. Статус ветеранів має бути наданий усім,
хто воював за свободу і незалежність власного народу”. Таким чином учасники
коаліції не розглядають питання визнання ОУН і УПА у політичній чи історичній
площині, а трактують виключно у сфері реалізації соціальної політики. Немає в
Угоді згадки про необхідність ухвалення відповідного закону України, яким би
регулювалося питання статусу ветеранів ОУН і УПА, що спонукає до сумного
висновку: нинішній парламент та майбутній уряд не готові до розв’язання однієї
з найпекучіших проблем суспільства.
Ключовим питанням сього-дення залишається майбутній адміністративний
устрій держави. Це питання загостилося у зв’язку із наступом федералістів, а
точніше сепаратистів, які не приховують наміру децентралізувати державу до
такої міри, щоб фактично розвалити її або ж віддати під протекторат Росії. До
речі, про цю загрозу в Угоді “ані пари з уст”. Натомість майбутню систему
адміністративно-територіального устрою України, на думку учасників коаліції,
складатимуть “адміністративно-територіальні одиниці – цілісні частини території
держави, що за наявности відповідних географічних, демографічних та
соціально-економічних умов є територіальними основами для організації та
діяльности органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що
розділені на три рівні – регіон, район, громада, – кожен з яких має науково обґрунтовану
мінімальну чисельність населення”. Що на ділі означає така словесна
еквілібристика – важко сказати. Проте однозначно з документа випливає, що
парламентська більшість має намір посилити роль органів місцевого
самоврядування шляхом послаблення функцій органів державної влади. Так, у
недалекому майбутньому планується ліквідувати районні державні адміністрації та
суттєво обмежити повноваження обласних державних адміністрацій. Наскільки це
виправдано сьогодні, коли не втихомирилися сепаратисти? Питання залишається
відкритим, а для патріотів – риторичним?
Угода, під якою стоять підписи Юлії Тимошенко, Романа Безсмертного та
Олександра Мороза, як уже згадувалося, торкається практично всіх питань
суспільно-політичного та соціально-економічного життя країни. Проте навіть
поверховий огляд найважливіших проблем свідчить, що БЮТ, НУ, СПУ вдалося
досягти компромісу, але не єдности щодо головного – ідеї утвердження України як
держави української нації. Про це в першу чергу мають пам’ятати виборці, коли у
черговий раз прийдуть на виборчі дільниці, щоб зробити свій “доленосний вибір”.