У пікніка душа молода

(Фоторепортаж про пікнік Філії УНО Торонто-Захід)

Богдан Михайлишин, секретар Філії УНО Торонто-Захід    

Що не кажіть, але пікнік – це не просто запланована зустріч, цікава забава, а чи навіть річні звітно-виборні збори, коли йдеться про пікнік якоїсь організації. Це зазвичай хвилююча літньо-розвагова суміш планування, переплановування і готування, несподіваних змін і нетерплячого очікування визначеного дня та ще багатьох інших неминучих для пікніка складників. Це дійство заздалегідь смакуєш, як добрий шмат молодого поросяти, що його власноруч відбатав від ще майже теплої, ледь присмаленої тушки.

Без перебільшення щорічний літній пікнік належить до найвеселіших розваг Філії УНО Торонто-Захід та Відділу ОУК, що вони його традиційно вже упродовж років проводять на оселі “Сокіл”. Ось і цьогоріч у суботу, 23 червня тридцять членів Філії УНО та Відділу ОУК Торонто-Захід зібралися на свою чи не найменш формальну зустріч, а радше просто забаву.

Бувалі любителі та знавці пікніків кажуть, що цю розвагу можна вважати вдалою, якщо були гарна чи принаймні не дощова погода, приємне товариство, яке вміло створити собі веселий настрій, і досвідчені, завбачливі організатори, які зробили усе для безпечного і спокійного відпочинку людей. Можу відразу сказати, що все це було. Додам до цього, що були смачна їжа (йдеться не про вишукані страви, бо на природі чим простіше, тим ліпше), розумно підібрані розваги, ініціативна ведуча із численними конкурсами і завданнями, завзяті учасники різних змагань від 5 до 80 років і багато чого іншого. Гадаю, однак, що ліпше раз побачити, аніж кілька разів прочитати. Отже, короткий фоторепортаж.

1. Як тільки на столі з’явилося печене порося – невід’ємний атрибут кожного пікніка, усі швиденько полишили свої справи і зібралися  довкола. А вже правильно визначити обсяг власного шлунка було справою кожного учасника пікніка. 

2. Один із численних конкурсів: за хвилину кожному учасникові у зимових рукавицях треба було позащіпати якомога більше ґудзиків на  сорочці. Річард Кричфалуші защіпає ґудзики голові Філії УНО Торонто-Захід Петрові Ковальчику, а Ванда Михайлишин виступає у ролі судді. Богдан Михайлишин зафіксовує все для історії.

3. Кожна мама, без сумніву, тисячу разів защіпала ґудзики синової сорочки. Габріела Кричфалуші, звичайно, не виняток. Роблячи це у зимових рукавицях, вона, однак, залишилася без приза.

4. Для того, щоб зробити із людини мумію, обмотавши її рулоном паперу, потрібні були спритність рук, вміння зосереджуватися і навіть певна злагодженість рухів конкурсанта із кандидатом у мумію. Ніна Малик і Оленка Прокопів.

Пікнік, безсумнівно, вдався. Повернусь, однак, до місця його проведення. Так, це традиція проводити його серед знайомих будівель оселі “Сокіл” і заспокійливого хлюпотіння лагідних хвиль озера Сімко. Але з кожним роком багатьом членам УНО їхати туди дедалі важче. Торонто має чимало привабливих місць, де трава є такою ж зеленою і шовковою. Щоправда, замість бризів Сімко там накочуються на берег хвилі Онтаріо.

Смію також сподіватися, що пікнік у межах Торонто міг би бути притягальним місцем і для тих українців, які, можливо, ще шукають якогось зв’язку з організацією колишніх краян. Філія УНО Торонто-Захід – одна з найкращих у нашому місті. Ця організація має не лише славну історію і активне сьогодення, але й цікаві плани. І вона завжди відкрита для людей, яким слово “Україна” – не нудна історія, а хай повільні та невпевнені, але все ж таки кроки надії та поступу.