Катерина Грушевська

Павло Лопата

Титанічна праця академіка Михайла Грушевського, а головно його монументальна 9-томна “Історія України-Русі”, як рівно ж і діяльність Катерини Грушевської – єдиної дочки Грушевського, талановитої дослідниці української етнографії та фольклористики – у великій мірі не подобались начальству Народного Комісаріату Внутрішніх Справ (НКВС) в Україні під час так званої “українізації” 20-30-х років ХХ сторіччя. З тієї причини Михайла Грушевського було підступно запрошено до Москви, до Московської Академії Наук, куди він виїхав 7 березня 1931 року разом з дочкою Катериною. 23 березня Грушевського було заарештовано. В тюрмі відбувалися постійні допити. Опісля він був звільнений. Незабаром спіткала його несподівана хвороба, тоді операції, і замість полегшення після них йому ставало чим далі гірше. Помер великий український історик 24 листопада 1934 року.

Через неповних чотири роки, 10 липня 1938 року, заарештовано Катерину Михайлівну, і, хвору від загострення туберкульозу, кинули її до в’язниці НКВС. З того часу різко зупинилося динамічне наукове зростання талановитої 38-річної Катерини, народженої 1900 року у Львові, ім’я якої до 1990-х років було повністю забутим в Україні.

Свою наукову працю почала на двадцятому році життя. Із самого початку її найбільше зацікавили українські народні думи. Збирацька робота йшла дуже поволі, проте послідовно. Незабаром стала редактором журналу “Первісне громадянство” (1926-1930) – наукового збірника Культурно-Історичної Комісії ВУАН, заснованої М. Грушевським 1924 року в Києві, зразу після його повернення з еміграції. Журнал був присвячений питанням примітивної культури та її пережитків в Україні і народній творчості в соціологічному насвітленні. На його сторінках друкувалися дослідження історичної пісенности, зібрані Катериною, та опрацьовані нею пам’ятки українського фольклору. Отримавши посаду престижної інституції, Грушевська виконувала обов’язки секретарки ще й додаткових комісій. “У своїй доньці маю одну потіху, котра дуже гарно працює науково і в декотрих галузях наукової праці починає мене цілком заступати”, – писав між іншим про неї батько. До праці в Етнографічному гуртку, що виник 1926 року, запрошено К. М. Грушевську, головною метою якої було виховувати нові збирацькі кадри з екскурсійною етнографічною роботою, бо вона була однією з кращих знавців цієї справи.

На одних зборах ВУАН вирішено видати українські народні ду-
ми у 6-ти томах. Перший том Корпусу побачив світ 1927 року в Києві, до якого увійшло 13 текстів із 117 варіантами “Невільницьких дум”, “Думи про море” і “Думи про степ” із вступною розвідкою К. Грушевської. У ній вона зробила ґрунтовні аналізи текстів дум, звернула велику увагу на долю кобзарів та лірників – живих свідків і носіїв дум – та визначила межі побутування українського етносу вперше в українській науці. Праця Катерини Грушевської отримала високу оцінку різних науковців, а саме Філарета Колесси та Володимира Перетця, і навіть дві рецензії: одну в чеській газеті, другу в італійському журналі в січні 1930 року, з висловом думки проф. Р. Корзо про “найкращий плід історичної секції ВУАН”. Другий том Корпусу народних дум вийшов з передмовою Катерини Грушевської 1931 року, і це був останній із шести запланованих. До нього увійшло понад 150 варіантів у трьох розділах: “Думи про лицарство”, “Думи про Хмельниччину” і “Думи побутові”. “Українські народні думи 1 і 2, опрацьовані Катериною Грушевською, перевершили моє видання народних дум, здійснене у Львові 1920 р.”, – написав Ф. Колесса.

Раптово зліквідовано ВУАН, знищено всі підготовлені до друку матеріали, надруковані видання заборонено для продажу, а Катерину Грушевську звинувачено як представницю української буржуазної фольклористики, і тому популяризація народної творчости стала причиною покарання. Незважаючи на особливі наукові заслуги перед радянською соціалістичною Україною, дійсного члена НТШ у Львові з 2 серпня 1927 року, неймовірно віддану співробітницю УАН, керівника занять Кабінету примітивної культури, редакторку органу цього ж Кабінету, єдину жінку і наймолодшу серед українських членів філологічної секції НТШ, призначену секретарку Академією Наук під час відрядження батька в Москву у березні 1931 року, “органи НКВД арештували мою дочку К. М. Грушевську, яка служила в Академії Наук старшим науковим співробітником”, – писала Марія Грушевська, з дому Вояківська, дружина Михайла Грушевського, до Прокуратури України.

Катерину Грушевську визнано винною в антирадянській діяльності. 15-16 квітня 1939 року відбувся суд, який засудив її до позбавлення волі на вісім років. Як подають найновіші інформації, Катерину заслано у виправно-трудовий табір у Ногайськ, звідки вона живою на волю вже не повернулася. Варто було б встановити точну дату смерті Катерини-Кулюночки, як її називав Михайло Бойчук, пишучи листи до Михайла Грушевського, бо існує кілька наявних варіантів – 1943, 1944 і навіть 1953 роки.