Український театр “Арабески” живе і працює у Харкові...

“Cучасний український театр, наслідок антиукраїнського режиму, це недодумана думка, недотягнений жест, недонесений тон...” Сказане майже століття тому, а, на жаль, резонує гіркотою правди і сьогодні. Напрочуд влучні слова Леся Курбаса, блискучого і трагічного реформатора українського театру у 1920-х роках, я згадала недаремно. Власне, цю цитату обрала Наталя Цимбал як епіграф до своєї доповіді про сучасний незалежний театр в Україні, що відбулася 6 травня у приміщенні КУМФ у Торонто на черговому засіданні Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. Наталія Цимбал – не академічний театрознавець, а акторка і режисер театру “Арабески” в Харкові, що є одним із найцікавіших незалежних експериментальних, до того ж (sic!), україномовних театрів в сучасній Україні. Тому і доповідь на тему “Незалежний театр в Україні: Пошук життєздатної моделі” була радше пристрасною розповіддю про народження, розвиток рідного їй театру “Арабески” та ті проблеми, що оточують діяльність незалежного театрального колективу в сучасній Українській державі.

“Арабески” народилися у 1993 році майже випадково. Тоді Літературний музей у Харкові готував виставку до 100-річчя народження Миколи Хвильового. Наталці Цимбал, на той час ще студентці театрального факультету, та кільком її друзям-однокурсникам працівники музею запропонували зробити виставу за творами Хвильового. Вистава мала великий успіх. Після неї з’явилися інші – за віршами Василя Симоненка, за творами Григорія Сковороди, за поемою Івана Котляревського... Новонародженому театрові дово-дилось нелегко – не було грошей, приміщення для репетицій та вистав. Однак це не стало перешкодою для творчости, навпаки, примушувало до експериментування та пошуку нестандартних театральних рішень. Наприклад, виставу за творами Сковороди актори грали на сходах Літературного музею. Першим видатним досягненням цього раннього періоду в історії театру “Арабески” стала постановка за “Енеїдою” Котляревського (1997).  З “Енеїдою” театр об’їхав Європу та Америку, здобув нагороди на численних фестивалях.

Сьогодні театр “Арабески” має багатьох гарячих прихильників не лише у рідному Харкові та Україні, а й в інших країнах. Хоча колектив і далі залишається без жодної урядової підтримки, завдяки талантові та ентузіазмові його учасників він продовжує рости і міцніти. Два роки тому “Арабескам” нарешті вдалося обладнати власне приміщення – “Театр для 49” у пивниці Харківської фармацевтичної фабрики. Театр активно співпрацює із кращими українськими сучасними авторами – Сергієм Жаданом, Юрієм Андруховичем, Олександром Ірванцем. Ряд проектів “Арабески” здійснили у співробітництві з колективами Польщі, Стокгольму, Вірменії, навіть Японії. Театр не обмежується традиційними театральними постановками: він продукує відеоплівки (деякі з них були продемонстровані під час доповіді), організовує концерти, дискусії та творчі майстерні, артистичні та фотовиставки. Театр “Арабески” є також глибоко заанgажований у політичні та соціальні проблеми сучасної України. У 2005 р. було організовано турне-виставку “Помаранчева Альтернатива”, що відвідала багато міст Польщі і України. У 2006 р. було здійснено спільний українсько-польсько-білоруський проект “Чорнобиль”. У 2004-2006 рр. у рамках проекту “Терапія театром як метод соціальної реабілітації” режисери театру ставили вистави у виправних колоніях Харкова та Львова, де ув’язнені були акторами вистав. А нещодавній проект  “Паралельне місто” (2008) було присвячено українським інвалідам та калікам. Свою розповідь Наталя Цимбал супроводжувала відеоматеріалами, які заінтригували та викликали бажання побачити живі вистави цього такого небуденного творчого колективу. Як зізналася наприкінці свого виступу гостя з Харкова, театр “Арабески” прагне нав’язати творчі контакти з канадськими незалежними експериментальними групами та показати свої вистави в Канаді. Побажаймо ж  їм успіху!

Дагмара Турчин-Дувірак,
пресовий референт НТШ

 PHOTO

Наталія Цимбал ілюструє свою розповідь сценами з вистави “Енеїда” у постановці театру “Арабески”