Вже не цар і не його міністри борються з українською мовою!

Йосиф Сірка

Останні події в Україні щодо мови свідчать про те, що колоніальна влада в Україні протягом століть виховала стільки перевертнів, що вже можна знищувати українську українськими ж руками. Незважаючи на те, що робиться шалений тиск на існування української мови – її вилучають з преси, з телебачення, з радіо, з державних установ, зі спорту, – вона залишається  найпрестижнішою мовою в Україні.

У декого це викличе помішку, у декого обурення, у декого заздрість, а я виходжу з дійсності, яка панує в Україні на мовному ґрунті. Українською не послуговуються в Україні бандити, злочинці, прихильники імперської ідеї. Вони не те що не хочуть її вживати, але й просто не здатні її вивчити, що визраджує їхні інтелектуальні здібності. З іншого боку – українською неможливо матюкатися, що свідчить про її благородність, виплекану інтелі-гентність. Розмовляють українською люди, які знають принаймні ще одну мову, люди високого інтелекту, люди, які сповнені поваги не тільки до своїх предків, але й до тисячолітніх традицій, що пов’язані з нашою мовою, люди, які є справжніми патріотами землі, на якій виросли! Коли йде мова про престижну українську, то мається на увазі літературна українська, яка розвивається на основі чудової мови Шевченка, а не суржик, яким послуговуються, на жаль, навіть посадові особи.

Недавній мій побут в Україні та зустрічі з різними людьми мене переконали, що українська не загине, оскільки вона досягла свого розвитку, який не зможе знищити ні шовіністична кремлівська політика через своїх “депутатів” у ВР України, ні Московський Патріархат, який не хоче допустити до українських церков українську. Одним словом – вся антиукраїнська політика Кремля та п’ятої колони в Україні лише підтверджують престижність української мови, бо у самому Києві чи Донецьку потрібно не тільки її знати, але й мати відвагу нею розмовляти, тобто треба проявити героїзм, ха-рактер, показати людську гідність.

Воно б мало бути соромно українським політикам з Партії регіонів за просування закону, який спрямований не тільки проти українського народу, але й проти держави, в якій вони панують. Відомий російський блоґер Андрій Окара, який є гордим за свою російську мову, у статті “Войну по поводу языков разжигают те, кто превращает украинцев в насекомых (+поездец)” (“Українська правда”, 5.6.2012) дуже влучно помітив причини отих ревних  провладних депутатів щодо російської мови.

Здавалось би, що саме оті російськомовні депутати мали би брати приклад з мовної політики в Росії, але виходить все навпаки. В РФ спочатку воювали з одинокою українською бібліотекою у Москві, включно з нечуваною цензурою – вилучення історії України чи небажаних авторів разом з українськими газетами! Потім пішла атака на українську культурну організацію з результатом її заборони. Про українську мову (хоч би в суботніх школах) у Росії не може бути й гадки, а видавання української газети, журналу чи телевізійної програми – це вже навіть для мрійників неуявно. І на цьому фоні п’ята колона в Україні займається шаленим шовінізмом, розпалює національну ворожнечу і тепер уже відверто бере курс на ліквідацію Української держави. З першого погляду все це робиться у ВР України, але коли приглянутись до методів, якими проводяться “дебати”, “голосування”, можна знайти дуже виразні й випробувані КГБістські методи. 

Про свідоме антиукраїнське спрямування різних російських організацій в Україні та їхню залежність від Кремля сказано у статті Оксани Пахльовської “Страна рабов, страна господ” (газета “День”, номер 97, 8.6.12). Пані Пахльовська звертає увагу читачів на те, що “...в теоретичному плані російська мова перетворюється не просто на неєвропейську, а на антиєвропейську, оскільки в Європі не лише кожна мова, а й кожен діалект розглядається як цінність, захищається законодавчо, інституційно і фінансово, але ніколи – за рахунок державної мови”.

Після цієї, глибоко інтелектуальної статті в українських ЗМІ появилися знову  висловлювання скандального міністра Табачника, який не тільки не звертає уваги на державну мову України, але ще й називає її “зайвою”!

Інтелектуальний рівень “супер”-міністра проявляється уже вкотре, коли він брехнею заперечує українську історію, українських національних героїв, борців за волю України, літературу, а тепер безкарно ще й говорить про “зайву” мову, яка має статус державної, яка затверджена в Основному Законі. Якщо керівники опозиції допустили якусь помилку під час перебування на державній посаді (Тимошенко, Луценко, Іванченко), то їх судять за кримінальним законом. Порушення Конституції України міністрами Партії регіонів, яке є також кримінальним злочином проти держави, проти народу, – залишаються непоміченими Генеральною прокуратурою і самим президентом як гарантом Конституції.

Особливо цинічним і таким, що провадить до безглуздя, можна вважати “аргумент” міністра освіти Табачника щодо того, що із запровадженням російської мови в українських вишах збільшилося число студентів з Росії! Навчання студентів з різних країн є позитивом, і воно б мало сприяти кращому пізнанню країни, її культури (а до культури належить і мова!), історії, географії і т. ін. У жодній країні світу не достосовують мову до чужих студентів, бо тоді б країна перетворилася на хаотичне видовище. Тому існують різні заклади, які інтенсивними курсами готують студентів до слухання лекцій. Табачник обрав інший спосіб – принести гору до Могамеда! З освітою воно не має нічого спільного, зате бачимо шовіністичне джерело окупаційної влади в Україні! Можна з упевненістю сказати, що коли б в Україні запровадили у вузах навчання польською, турецькою, румунською, угорською, то число студентів із цих країн перевершило б число російських студентів в Україні!

У світі існують заклади англійською чи іншою мовами при певних університетах (в Угорщині для медичних студентів, у Швейцарії існують цілі школи з гуртожитками), але вони діють на іншій підставі – на комерційній – і ніяк не порушують навчання державною мовою даної країни.

Наскільки вищий інтелект показав Андрій Окара, який, незважаючи на те, що він любить російську мову, доводить, що російській мові не потрібно, щоб українська зникла.

 Його слова адресовані всім українофобам, але він мовби виправдовується: “Но русский литературный язык ну никак не заслужил, чтобы ассоциироваться в сознании украинцев с чудной компанией фриков и духовных люмпенов, которые делают на манипуляциях с ним себе – бизнес и пиар, а народу Украины – гражданскую войну и хаос деградационного типа”.

Про проблему двомовності вже була не одна дискусія, але шовіністичні російські кола дискусія не цікавить. Так само, як владну партію не цікавить рішення Європейського парламенту, яким вимагається звільнити політичних в’язнів. Саме тепер ніхто не говорить про вимоги європейців, але дискусію скеровано цілковито в інший напрям. Чи не дивно, що саме на цей час припало і урізання пільг афганським пільговикам, яке також партія влади тишком-нишком просунула у ВР. Дивуєшся, з якою швидкістю “ручний” український парламент приймає закони, які пишуть для інших, але себе виключають.

Ще кілька тижнів тому Янукович у Москві пообіцяв прийняття закону про російську як другу державну, чи офіційну, а тут протягом кількох хвилин депутати приймають його у першому читанні. Дуже напрошується старе совєтське гасло: “Партія сказала – “треба”, комсомол відповів – “так”!” Отак регіонали перетворили країну на бананову республіку, правда, без бананів!

Кожна людина, якій не байдужа доля країни, повинна повстати, повинна нарешті наважитись і сказати: ДОСИТЬ ВЖЕ робити нас “інсектами”, робити з нас гарматне м’ясо для імперії, робити з нас рабів чужої Церкви, робити нас безмовними, коли ми маємо одну з найстарших мов світу, одну з найстарших культур планети!

Торонто, 22.6.2012 р.