Доповіді про Голодомор на славістичній конференції

Дослідно-Освітній Консорціум з вивчення Голодомору організував секцію під час канадської славістичної конференції

Канадська Асоціація Славістів проводить щорічні конференції, на яких науковці, аспіранти й докторанти з Канади та інших країн презентують доповіді про свої дослідження. Цього року конференція відбулася 1-3 червня в Університеті Вікторії, Британська Колумбія. 1 червня цього року науковці КІУСу, які працюють для Дослідно-Освітнього Консорціуму з вивчення Голодомору, – Богдан Клід, Андрій Макух і Сергій Ціпко – організували секцію на тему “Український голод 1932-1933 рр.: метаморфоза, політика й визнання”.

У першій доповіді “Метаморфоза голоду: або як голод 1931-1932 рр. став Голодомором 1932-1933 рр.” Богдан Клід зазначив, що факт поширення голоду в Україні був добре відомий радянському керівництву вже у грудні 1931 р. Доповідач підкреслив, що Голодомор, який, як відомо, стався у 1932-1933 рр., насправді почався наприкінці 1931 р. і був пов’язаний із збиранням урожаю у 1931 і 1932 рр. Хоча вже на середину 1932 р. було видно насування страшної катастрофи, радянська верхівка на чолі зі Сталіном знехтувала більшістю свідчень про голод і загрозливу ситуацію в країні. До того ж, Сталіна дратувало звернення політичного проводу України за допомогою і спроби знизити нереалістичні держзамовлення із хлібозаготівель, призначених Україні. Замість того, щоб виправити ситуацію, радянське керівництво в Кремлі, починаючи з другої половини 1932 р., розпочало репресивні заходи проти українських фермерів і керівників нижчої ланки та видало наказ про конфіскацію всього зерна, включно з колгоспним насінням, щоб нібито виконати квоту із хлібозаготівель. Також були накладені штрафи і здійснена конфіскація інших харчових продуктів. Ці рішення й заходи створили передумови для голоду. На початку 1933 р., коли запаси продуктів були цілковито вичерпані, загроза масового недоїдання стала очевидною.

Д-р Клід також представив витяги з радянських урядових і партійних документів, включно з перепискою між Сталіном і Лазарем Кагановичем, які підсилили його твердження про те, що голод, який розпочався наприкінці 1931 р., згодом переріс у те, що українці називають Голодомором і що становить акт організації зумисного голоду.

У своїй доповіді “Академічні аспекти просвітницької кампанії про голод в Україні у Північній Америці 1980-х рр.” Андрій Макух розглянув чотири пов’язані з наукою заходи, спрямовані на поширення обізнаності про голод під час його п’ятдесятих роковин. Очевидно, найважливішим заходом, який посприяв пізнішим акціям, був дослідний проект про голод Українського Наукового Інституту Гарвардського Університету. Най-більший внесок тут зробив бл. п. Джеймс Мейс, що невдовзі призвів до публікації новаторської праці Роберта Конквеста Harvest of Sorrow [Жнива скорботи]. Другим був успішний документальний фільм Harvest of Despair [Жнива розпачу], створений групою осіб, які згодом утворили Українсько-Канадський Дослідно-Документаційний Центр. Третім було створення Комісії Конгресу США із вивчення голоду в Україні, в якій знову-таки Джеймс Мейс відіграв провідну роль. Останнім було створення Міжнародної комісії з розслідування голоду в Україні 1932-1933 рр. Світовим Конгресом Вільних Українців, свідчення якої значною мірою базувалося на раніше отриманих наукових даних.

Незважаючи на помітний успіх, просвітницька кампанія про голод була заатакована критиками, такими, як Джеф Коплон (стаття в Village Voice) та Дуґлас Тотл, автор нібито викривальної праці Fraud, Famine and Fascism [Обман, голод і фашизм]. Хоча вони й порушили леґітимні питання щодо фотографій та кількості жертв, їхній висновок полягав у звинуваченні, що питання голоду було навмисне порушене, щоб відвернути увагу від української участі у Голокості. Історики-”ревізіоністи” з Радянського Союзу також були критичними до явища голоду. Зрештою, як зауважив один історик, українці зіткнулися з важким завданням “просвітити західну громадськість, яка не була належно проінформавана про політичну й національну структуру Східної Європи”, а також “мати справу з укоріненими інтелектуальними й політичними інтересами, носії яких або були неохочі приймати багатонаціональну основу Радянського Союзу, або мали упереджені погляди на українців...”

Третя доповідь – Сергія Ціпка “Голод 1932-1933 рр. і питання вступу СРСР до Ліґи Націй” стала наслідком його тривалого дослідження про сприйняття Голодомору в Канаді. Він розповів про ті старання, які спонукали Ліґу Націй обговорити ситуацію в Радянському Союзі та здійснити відповідні заходи. Одна канадська газета у лютневому числі за 1933 р. містила заклик графині Олександри Толстої (доньки письменника Льва Толстого) до Ліґи Націй про допомогу радянським людям. Більше про голод стало відомо 15 березня 1933 р., коли депутати Законодавчої Асамблеї Саскачевану зачитали витяги з листів місцевих менонітів та закликали до дії. У наступні місяці були проведені численні мітинґи по цілій Канаді, організовані переважно українськими групами (а також і іншими, як-от Освітній гурток робітників прикордонних міст м. Віндзор, Онтаріо), щоб привернути увагу до голоду.

Звертаючись до україномовної преси в Канаді, д-р Ціпко розглянув обговорення Ліґою Націй голоду, яке відбулося за зачиненими дверима у вересні 1933 р. У доповіді в Палаті Представників у лютому 1934 р. депутат Парламенту від Веґревілю (Альберта) Михайло Лучкович згадав про зусилля, щоб голод включили до порядку денного Ліґи Націй. У вересні 1934 держави світу зібралися, щоб обговорити питання вступу СРСР до Ліґи Націй. У висновку Ціпко згадав про позицію Канади в цих дебатах, які включали й питання голоду.

На конференції були виголошені ще дві доповіді на тему колективізації в сільському господарстві України: “Висвітлення колективізації селянства України у центральній канадській пресі, 1928–1932” (Ярс Балан, КІУС) та “Приховування реалій колективізації в Україні від іноземних журналістів: держава, таємність та радянська секретна служба, 1928–1933” (Ольга Бертельсон, Ноттинґемський Університет).

PHOTO

Зліва направо: Богдан Клід, Сергій Ціпко, Андрій Макух