Усі повстання і революції в Україні
розпочиналися без оголошення ультиматумів. Схоже, цю традицію має намір
порушити Партія регіонів, з легкої руки якої у повсякденне життя політиків
увійшло дотепер мало відоме слово “ультиматум”.
В одній із енциклопедій довелося прочитати таке
визначення поняття “ультиматум” – це вимога, пов’язана з обмеженням часу, що
дається на його виконання, а також серйозна погроза в результаті його
невиконання. Ультиматум – це демонстрація небажання будь-яких переговорів.
Ультиматуми в першу чергу застосовуються
в політиці, а інколи передують оголошенню війни.
Таке визначення досить влучно віддзеркалює суть
того, що сьогодні відбувається у Верховній
Раді та суспільстві. Насправді вимоги, пред’явлені Партією регіонів
“демократичній коаліції”, не мають жодного відношення до їхніх справжніх
намірів. Дотримання процедури обрання керівництва парламенту та призначення
прем’єра, норми регламенту, кількість парламентських комітетів, що має належати
опозиції, – це далеко не те, чим переймаються “Регіони”.
А тому не відповідає дійсності твердження Юлії
Тимошенко, яка вважає, що “бунт” “Регіонів” – “це стрес від того, що їм не
вистачило підтримки у суспільстві, таланту переговірників, щоб створити більшість”.
І вже зовсім неадекватною можна назвати реакцію
окремих діячів “Нашої України”, які мають намір серйозно вивчити вимоги
Януковича і навіть з метою їх врахування внести зміни до політичної угоди про
створення коаліції.
Чого ж насправді хоче Партія регіонів?
Незалежно від того, як завершиться
епопея, пов’язана з ультиматумом, сам факт його застосування дає підстави
стверджувати, що в Україні є політичні сили, які мають намір захопити владу не
шляхом народного волевиявлення на виборах, а шляхом ультиматумів, бунтів, акцій
громадянської непокори тощо. В авангарді цих сил стоїть Партія регіонів.
Цікаво, що самі “Регіони” особливо й
не приховують такого наміру. В оприлюдненому ультиматумі, зокрема, сказано:
“Невиконання нашого ультиматуму означатиме також, що ми використаємо своє право
і звернемося до народу, який однозначно підтримає нас у боротьбі за
верховенство Закону й дотримання Конституції України”.
Зрозуміло, що йдеться не про заклик
до народу “прийти і проголосувати на виборах”, а про акції громадянської
непокори, мета яких поставити на коліна чинну владу.
Вже у перші дні після оголошення ультиматуму
Віктор Янукович дав зрозуміти, що має намір вдатися до непарламентських
заходів. У зверненні лідера “Регіонів” до народу, яке розміщене на офіційному
сайті партії, чорним по білому написано: “Я знаю, ви станете плечем до плеча,
коли необхідно буде підтримати наші дії акціями всенародної непокори”.
Підготовка до таких “акцій” уже розпочалася. У
Дніпропетровську та Житомирі відбулися з’їзди депутатів усіх рівнів, які
представляють Партію регіонів, де на порядку денному стояло одне питання: що
робити?
Чітку й недвозначну відповідь на це питання
Янукович дав на зібранні у Дніпропетровську, яке уже встигли охрестити
Сіверодонецьком-2. Вис-тупаючи з трибуни, він заявив, що Україна ще ніколи “так
близько не стояла над проваллям, за яким втрата державної незалежности”.
“Сьогодні стоїть гамлетівське питання: бути чи не бути Україні?” – зазначив Янукович і одразу ж наголосив, що
на Партію регіонів таки доведеться зважати, оскільки “це партія влади в десяти
регіонах держави”. Далі – прямо звернувся до громадян України: “Виборці! Ви
маєте бути готові вийти на акції непокори, якщо й надалі будуть порушуватися
ваші конституційні права”.
Очевидно, що не один присутній у залі
депутат-регіонал почувався некомфортно після цих слів. Адже у більшості східних
і південних областей, де, за словами Януковича, Партія регіонів – “це партія
влади”, порушуються “конституційні права” виключно депутатів від БЮТ, “Нашої
України” та СПУ, яких “регіонали”, наче сліпих кошенят, викидають з усіх посад.
Своєрідно на ультиматуми, погрози і шантаж
“Регіонів” відреагував член НСНУ, народний депутат України Роман Зварич. Він,
зокрема, звернувся до Генеральної прокуратури та Міністерства юстиції з вимогою
в судовому порядку заборонити діяльність Партії регіонів, оскільки остання, на
його думку, грубо порушує чинне законодавство, зокрема Кримінальний кодекс,
закон “Про політичні партії в Україні” та Конституцію України. Але спробуйте з
трьох разів вгадати, якою буде відповідь Генпрокуратури та Мін’юсту?
Лист Зварича, на жаль, лише ілюструє
нездатність влади оперативно й жорстко реагувати на протиправні, а якщо
відверто – антидержавні дії Партії регіонів. Водночас історія з ультиматумом
показала, що справжня причина соціально-політичної дестабілізації криється у
відсутності правових механізмів реагування на подібні “ультиматуми”. Думаю, що
в ці дні Президент України Віктор Ющенко неодноразово у думках повертається до
листопада-грудня 2004 року, коли під тиском Олександра Мороза він погодився
реалізувати на практиці ідею Петра Симоненка і Віктора Медведчука стосовно
“перерозподілу влади між усіма її гілками” та перетворення України на
“парламентсько-президентську республіку”. На ділі такий “пошук балансу владних
повноважень” уже призвів до фактичного
паралічу основних інститутів влади – парламенту, уряду та Конституційного Суду,
а також сепаратизму в регіонах та появи різноманітних “ультиматумів”.
У традиційному радіозверненні до українського
народу Віктор Ющенко закликав до широкої й публічної дискусії щодо оновлення
Основного Закону країни. “Проблема вдосконалення Конституції аж ніяк не
знімається з порядку денного. І вестися таке вдосконалення повинне в інтересах
всього суспільства, а не окремих політичних груп і владних інституцій”, –
наголосив Президент. Проте він не сказав головного: дедалі менше часу
залишається для того, щоб законними і правовими методами навести в Україні
порядок.