Микола Федюк

(До 125-річчя від дня народження)

Павло Лопата

До плеяди мистців, таких, як Михайло і Тимко Бойчуки, Павло Ковжун, Ярослава Музика, Олена Кульчицька, Василь Дядинюк, Леонід Перфецький, Микола Бутович, Едвард Козак, Святослав Гординський та ряд інших, котрі на початку ХХ ст. визначали розвиток західноукраїнського мистецтва, належав і Микола Федюк (1885–1962). Його малярські твори, як рівно ж і графічні, свідчать про дуже рішучі актуальні проблеми того часу в мистецтві. У них переважають пошуки нової стилістики, органічно пов’язані з традицією та львівською локальною своєрідністю. У              20-30-их роках минулого століття Федюк належав до вже сконсолідованої групи молодих творчих сил. Поруч з першими мистецькими кроками Роберта Лісовського і Михайла Осінчука Федюк також своїми творами збагатив графічну культуру в Західній Україні.

Як студент юридичного факультету Львівського Університету (1907–1909) вирішив займатися мистецтвом. Наприкінці другого року навчання у Львові опинився на узбережжі Адріатичного моря. З околиць Ловрана походять його перші пейзажні картини, які сподобались польському художникові Станіславу Віткєвічу (1850–1915), що тоді там відпочивав у колі української та польської інтелігенції. На початку навчального 1910 року, тобто сто років тому, завдяки опіці Митрополита Андрея Шептицького Федюк опинився учнем у майстерні Станіслава Дебіцького (1866–1924) у Краківській Академії Мистецтв. Його викладач, що до 1907 року жив у Львові, підтверджував у своєму листі до Митрополита, якого знав особисто, про Федюкові здібності та досягнуті успіхи.

Своїм рішенням А. Шептицький надав молодому 26-річному Миколі стипендію для навчання в Баварській Академії Мистецтв у Мюнхені. Та не пощастило йому там довго навчатись. Через п’ять місяців (від жовтня 1911 до кінця лютого 1912 року) науки Митрополит припинив фінансово підтримувати Федюка, який незабаром був змушений повернутися до Кракова і власними силами продовжувати займатися малярством у майстерні професора Юзефа Мегоффера (1869–1946). Слід відзначити, що кілька разів Федюк отримав грошові нагороди, зокрема за акт, намальований приблизно 1916 року.

За списком українських студентів, які будь-коли студіювали у Краківській Академії Мистецтв, поданим Богданом Стебельським, Федюк там закінчив сім семестрів (1916).

Кожна мистецька школа дає студентові необхідну пораду, практичну допомогу, всебічну широку інформацію тощо. Федюкові Академія дала основу для формування життєвої дороги в мистецтві, під час якої він набув високоякісні знання в іконографії та галузі мистецтва і літератури. Тільки завдяки завзяттю, послідовності та наполегливості до науки він оволодів “енциклопедією мистецтва”, яка дала йому підстави вірити у власні сили.

Уже 1911 року Національний музей у Львові закупив близько десяти олійних полотен, які там знайшли місце на довге зберігання. “Кипариси”, “Каплиця в Ловрані” (обидві з 1910 року), “Автопортрет” (1915) засвідчують про засвоєння реалістичної школи навчання. Картина “Вілла в саду” – це власна інтерпретація природи мистцем. “Студія голови юнака” (сина художника) та трохи стилізований “Портрет Михайла Павлика” – це роботи, цілком вдалі за задумом, які отримали визнання за життя художника. За свого життя М. Федюк майже не виставляв своїх робіт, але його твори експонувались на різних групових виставках, наприклад, під час “Виставки сучасного малярства Галицької України” наприкінці 1919 року. Намалював чи графічно виконав кілька сотень робіт (“Білі троянди”, “Жіночий портрет”).

Дві його посмертні виставки відбулися в Національному музеї у Львові (1975) та у Львівській картинній галереї (31 січня 1991 року). Для останньої виставки Віта Сусак підготувала “Каталог”. У виставковій залі Львівської галереї 1993 року відбулася виставка творів із збірки Ігоря Герети з Тернополя під назвою “Мистецтво друзів”, де серед творів різних художників були й роботи М. Федюка.

Микола Федюк постійно жив у Винниках, під Львовом. Вміючи відображати форму і знаючи, як компонувати твір та відчувати в ньому колір, маляр зобразив красу навколишньої природи (“Пейзаж з Винників”). Наприкінці 40-х років Федюк викладав у Львівському інституті прикладного і декоративного мистецтва. Під час запланованого нищення українських мистецьких творів у Львові, а головно 1952 року, серед тисяч творів мистецтва було знищено і дві роботи маляра: “Автопортрет” з 1934 року та ікону “Св. Параскевія” (темпера, дошка, 40х29 см).

Микола Федюк – портретист, пейзажист, іконописець і гравер – помер 7 травня 1962 року у Винниках. Саме ця згадка про нього нехай буде китицею квітів на його могилу.