Бл. п. Стах Габа

1930 – 2010

Ділимося сумною вісткою з українською громадою, що в суботу, 3 липня ц. р., після важкої, виснажливої хвороби відійшов у вічність великий український патріот, невтомний громадський діяч, чудова людина Стах Габа.

В сім’ї Михайла і Стефанії Габів (з дому Помірко) 26 квітня 1930 р. народився молодший братчик для старшого Володимира. Батьки назвали його Евстахій, сьогодні ми краще знаємо його як Стах, а для рідних і близьких він був “наш Сташко”. Безжурне дитинство хлопці з батьками і дальшою родиною провели в рідній Судовій Вишні на Львівщині.

На жаль, їхнє спокійне життя перервали неспокій, загроза та страхіття Другої світової війни. У 1943 році разом із багатьма молодими хлопцями Судової Вишні 15-літній Володимир вступив у ряди Українських Юнаків, а відтак – до 1-ої Дивізії “Галичина”. Молодший Евстахій помандрував з батьками на скитальщину – спершу до Австрії, а відтак до Німеччини, де відшукали старшого брата-дивізійника та оселилися в таборі біженців у Гайденав.

1948 року Стах емігрував з батьками до Канади – спершу до Сhalk River, а відтак родина переїхала до Торонто, яке було центром українського життя в Онтаріо.

Тут Стах мав нагоду виявити свої спортивні таланти, зокрема гри копаного м’яча. Як член футбольної команди Спортового Товариства “Україна” відзначився своєю грою та отримав багато особистих признань, а команда СТ “Україна” своїми досягненнями і популярністю прославляла ім’я українців між чужинецькими та канадськими командами і громадою міста Торонто. У 1957 році його футбольна кар’єра раптово закінчилася, коли мадярський спортсмен ранив йому коліно.

Того ж самого року Стах одружився з Надею Волошин, і Бог обдарував їх трьома дітьми – Анастазією, Орестом та Андрієм. Щоб утримувати родину, протягом 33 років займав посаду “District Sales Manager” у фірмі Seagrams. Для Стаха це була вимріяна праця, бо він любив людей і мав хист продавця. У 1990 році компанія Seagrams визнала його “Працівником року”.

Aле маючи двох синів, Стах не полишав цікавитися спортом. Він був тренером Юнацької команди СТ “Україна”, яка у 1990 р. виграла Чемпіонат Ліги. Також у 1991 р. виконував обов’язки тренера Першої команди СT “Україна”, яка здобула перше місце Ліги, не програвши жодних змагань. За цей успіх був іменований званням “Coach року”. Як батько, Стах зі своїми синами уділявся в розвитку спорту поза українською громадою – як тренер футбольної дружини 17-літніх чемпіонів Північної Америки.

Коли Україна здобула незалежність, Стах спрямував усі свої зусилля для допомоги українським спортсменам, які вперше почали виступати на світових аренах під рідним синьо-жовтим прапором. Як голова Канадських Приятелів Національного Олімпійського Комітету України, Стах невтомно працював для успіху українських змагунів і поширення доброго імени нашої Батьківщини. Разом з українською громадою, яка щедро підтримувала його ініціативу, він радів моментами, коли на подіум виходили українські змагуни та під звуки “Ще не вмерла Україна” підносився наш національний прапор.

Поза спортом, Стах брав активну участь у житті української діаспори. Був головою Культурного Центру ім. Тараса Шевченка в Етобіко, членом Президії Конгресу Українців Канади, Відділ Торонто, головою Комісії спорту Світового Конгресу Українців, заступником голови Української Спортової Централі Америки і Канади, а в 2007 році був обраний головою церковного комітету при парафії Успення Пресвятої Богородиці, Міссіссаґа. Коли не займався спортом та громадськими справами, Стах залюбки співав у хорах “Бурлака” і “Прометей”.

За його віддану працю українська спільнота гідно оцінила зусилля Стаха та щедро нагородила його багатьма відзнаками і нагородами – між ними: Шевченківською медаллю від Конгресу Українців Канади; признанням з нагоди 100-ліття поселення українців у м. Торонто “за визначну працю в розвитку спортивного життя діаспори та за підтримку олімпійського спорту” від КУК, Відділ Торонто, як також орденом “За заслуги” III ступеня від Президента України Віктора Ющенка.