Революційні моменти і революційні рухи в найновішій історії України

Дагмара Турчин-Дувірак, пресовий референт НТШ

Вже майже 7 років минуло від бурхливих подій зими 2004 року, а дискусії навколо Помаранчевої революції не вщухають. Особливо у світлі недавніх “контрреволюційних” подій, що знову повернули колесо української історії у старе, знайоме до болю русло, політологи схильні трактувати Помаранчеву революцію радше як явище, трансплантоване із Заходу, ніж таке, що зросло на місцевому ґрунті. Теорії, що найбільш популярні в колах експертів з найновішої історії України, наголошують на таких вирішальних факторах, як “інфекція кольорових революцій”, іноземне фінансування та домовленість владних структур. Всі одностайно сходяться на тому, що в Україні, як і у Східній Європі назагал, немає громадянського суспільства, що є природною основою для будь-якого революційного руху.

Молодий політолог Ольга Онух рішуче не погоджується з такою точкою зору. 27 травня на черговому засіданні НТШ ім. Шевченка в Торонто вона виступила з доповіддю, що мала досить довгу, однак промовисту назву: “Революційні моменти та революційні рухи в Україні: Cтворення Помаранчевої революції та створення громадянського суспільства”. Д-р О. Онух, яку представила всім присутнім проф. Марта Дичок, захистила свою докторську дисертацію минулого року в Оксфордському Університеті. Незважаючи на молодий вік, вона є автором численних статей та підготувала до друку дві книжки. Тепер як стипендіат Фонду Петра Яцика О. Онух перебуває в Торонтському Університеті на постдокторських студіях. Виголошена доповідь – це результат її п’ятилітнього дослідження, проведеного в Україні та поза Україною, підсумок опрацювання сотень анкет, опитувань та інтерв’ю.

Отже, яка різниця між революційними моментом та революційним рухом? З цього пояснення і почала свою доповідь д-р Онух. Революційний момент визначається в першу чергу широким залученням до політичної акції великих мас людей, що до того політикою не займалися. На відміну від нього, революційний рух – це постійна політична чи громадська робота певних свідомих осіб, що проводиться планомірно впродовж тривалого відрізку часу. Помаранчева революція, таким чином, класифікується як яскравий революційний момент-спалах. Однак, вважає О. Онух, він не був би можливим без революційних рухів в Україні, що мають довгу історію розвитку.

Д-р Онух запропонувала власну періодизацію революційних рухів. Перший період – 1920-1950-ті роки, очевидно, в Галичині, де найважливішою та найбільш масовою інтелектуально-культурною організацією була “Просвіта”, а найрадикальнішим політичним об’єднанням від 1929 року стала ОУН. Другий період у розвитку громадянського руху – вже на терені усієї України – окреслений від середини 1950-х років до 1979 року. Тут політичне крило визначали дисиденти, а культурно-просвітницьке – молоді українські інтелектуали-шестидесятники. Зокрема, цікавим відкриттям для О. Онух у процесі її дослідження стало особисте визнання визначного чеського діяча і колишнього дисидента Вацлава Гавела про його захоплення українським Самвидавом і особливо “Українським Вісником”, який тоді видавав В’ячеслав Чорновіл. Третій період охоплює десятиліття від 1980 до 1990 року, коли в суспільстві починає усвідомлюватися можливість розпаду Радянського Союзу та відокремлення України як незалежної держави. Народний Рух України стає найяскравішим проявом громадянської активності цих років. 1990 рік визначив початок нового, четвертого, періоду та спалах потужного революційного моменту, що ним стало студентське голодування в Києві з рішучою вимогою відставки уряду. З того моменту громадянський рух невпинно зростав: з’явилися різні політичні партії та бойові політичні організації з головними центрами в Києві, Львові, Харкові та Одесі. Хвиля громадської активності привела до першого масового вибуху в березні 2001 року. На жаль, через розколотість опозиції цей момент зазнав поразки. Врешті, у 2003 році провідники опозиції усвідомлюють величезний розмах масового громадянського руху. Вони гуртуються і висувають як провідника В. Ющенка. Величезну роль у підготовці Помаранчевої революції відіграли молодіжні, студентські бойові організації, серед них – “Жовта” та “Чорна” Пора. Вони впродовж всього 2004 року проводили надзвичайно активну агітаційно-інформаційну роботу, а влітку організували тренувальні табори в Криму і Карпатах. У всій своїй роботі молоді студенти-активісти 2000-х років вчилися та застосовували методи їх попередників – патріотів з минулих десятиліть.

Таким чином, підсумувала на закінчення д-р О. Онух, Помаранчева революція в Україні аж ніяк на була результатом “західної інтервенції”: як показує сумлінне вивчення історії, Україна накопичила величезний власний досвід опору і протесту. Тому погляд О. Онух у майбутнє України є досить оптимістичний. Активізм після зими 2004-2005 року не завмер, він набув інших форм і продовжує рости та міцніти. Слово за наступними поколіннями – від їх активного залучення до громадянського руху залежить підготовка нових революційних моментів, а отже – і майбутнє Української держави.

PHOTO

Справа наліво: д-р О. Онух та д-р Марта Дичок