Богдан Червак, провідник
Київської міської організації ОУН
Через два роки, а точніше у липні 2009
р., українці, шведи та росіяни відзначатимуть 300-річчя Полтавської битви,
історичної події, яка мала значний вплив на долю трьох таких різних народів.
Росіяни уже розпочали
підготовку до відзначення цієї дати. Зокрема, російський Президент Володимир
Путін закликав свого українського колегу “спільно відсвяткувати” 300-річчя
Полтавської битви. У самій Росії чиновники високого державного рівня
повідомляють, що готуються розгорнуті пропозиції стосовно гуманітарної
співпраці Росії і України, в тому числі щодо святкування ювілеїв Миколи Гоголя
та Полтавської битви. Не важко передбачити ідеологічний і політичний зміст
таких святкувань: Росія зробить усе від неї залежне, щоб показати Полтавську
битву у світлі тріумфу російської зброї та величі Російської імперії.
Можна передбачити, як
відзначатимуть цю подію у Швеції. Очевидно, шведи зосередяться на
скрупульозному вивченні і всебічному висвітленні усіх деталей участи шведських
солдат у Полтавській баталії та урочистому вшануванні пам’яті полеглих. Можна
не сумніватися, що ювілей Полтавської битви шведи повною мірою використають для
прирощення національної та історичної свідомости свого народу.
Як відзначатиме
Україна цю дату?
Поки що Президент
України Віктор Ющенко ніяк не відреагував на підступну ініціативу Путіна. Якщо
вірити словам глави держави, він має намір зосередитися на відзначенні іншого
ювілею, який безпосередньо пов’язаний із Полтавською битвою та її наслідками
для України, а саме чергової річниці трагедії у Батурині, коли російські
окупаційні війська нещадно розправилися із тисячами наших земляків, в основному
мирними жителями, оборонцями українських земель.
Проте на сьогодні
немає жодних гарантій, що відзначення 300-річчя Полтавської битви відбудеться в
Україні як належиться, тобто стане подією, яка прислужиться для осмислення
власної історії та звеличення подвигу тих постатей, насамперед гетьмана Івана
Мазепи, які у цих складних політичних обставинах зі зброєю в руках виборювали
незалежність України.
Більше того, існують
підстави стверджувати, що через два роки в Україні можуть помпезно відзначати
“свято російської зброї”, що, без сумніву, стане актом національного приниження
та свідченням васальної залежности нашої держави від Росії.
Як завжди у подібних
ситуаціях на перший план виходять доморощені хохли та малороси. Ось і цього
разу міський голова Полтави Андрій Матковський надіслав губернатору
Санкт-Петербурга Валентині Матвієнко листа, в якому поінформував про підготовку
до відзначення 300-річчя Полтавської битви. Як повідомляє прес-служба міської
ради, мер при цьому “згадав про історичні факти, які не можуть не поєднувати
обидва міста”, а також по-холуйському запевнив, “що у Полтаві завжди щиро
прагнули до встановлення більш тісних контактів з Санкт-Петербургом” і що
“особливо цей інтерес посилився в даний час”. Водночас Матковський висловив
переконання, що спільне відзначення Полтавської битви буде “взаємокорисним,
плідним і сприятиме зміцненню дружби між російським та українським народами”.
На жаль, Матковський
не єдиний можновладець у Полтаві, який займається національним мазохізмом. Так,
голова Полтавської обласної ради Олександр Удовиченко в інтерв’ю газеті “Зоря
Полтавщини” уже встиг запевнити Росію,
що “у більшости депутатів обласної ради перемога слов’ян на цій землі повинна
викликати почуття гордости”.
Сподіваюся, що після цих промосковських реверансів пол-тавських чиновників
не один полтавчанин пожалкував, що на чолі їх славного міста опинилися такі
примітивні й безпринципні політики. З цього приводу Історичний клуб “Холодний
яр” та Конгрес Українських Націоналістів уже оприлюднили заяви, в яких засудили
дії полтавських горе-чиновників, натомість запропонували на державному рівні
відзначити 300-ліття спалення московськими військами Батурина. А якщо росіянам
вже дуже закортить щось відзначати “спільно”, то у зв’язку з цим було б
доцільно відзначити у 2009 році 350-річчя Конотопської битви, в якій гетьман
Іван Виговський розгромив 100-тисячне добірне російське військо. Крім цього,
вже в наступному році можна було б “спільно” відзначити 390-ліття походу
гетьмана Сагайдачного на Москву.
На жаль, крім українських націоналістів, більше ніхто не відреагував на
зухвальство Москви та її “п’ятої колони” в Україні. Тим часом, якщо не давати
належної оцінки тому, що вже сьогодні відбувається в контексті підготовки до
відзначення 300-річчя Полтавської битви, то через два роки Україна може постати
перед фактом, коли її примусять танцювати на кістках українських козаків.
Існує ще один аспект
цієї проблеми. Якщо намагатися віднайти паралелі між тим, що сталося під
Полтавою у 1709 році, та сьогоденням, то не важко побачити, що “полтавська
катастрофа” стала можливою через велику кількість слабодухів, а то й зрадників,
що складали оточення гетьмана Івана Мазепи. Скажімо, на бік гетьмана у цей
складний та вирішальний для долі України час стали за різними даними від 1 до 5
тисяч козаків. Натомість 20 тисяч пішли на поклін російському царю Петру. Серед
них полководці Іван Скоропадський, Семен Палій, Гнат Галаган, Данило Апостол. До
речі, Батурин ніколи б не підкорився катові українського народу Петру І, якби
не зрада сотника Прилуцького полку Носа, який намовив князя Меншикова увійти в
місто, коли козаки відпочивали.
Схожу картину маємо
сьогодні, коли частина українського політикуму настільки уражена бацилою
національної меншовартости, що навіть готова “святкувати” подію, яка у
вітчизняній історії завжди буде символізувати новий етап закабалення Росією
українських територій, знищення московськими окупантами десятків тисяч у нічому
не винних українців. Так, лише у згаданому Батурині росіянами було вирізано
понад 6 тисяч його мешканців, серед яких жінки і немовлята.
Останнім часом
Президент України Віктор Ющенко видав чимало указів, які відновлюють
справедливість щодо чільних постатей українського визвольного руху. Настав час
віддати належне гетьману Іванові Мазепі, тобто видати указ про встановлення та
відкриття у 2009 році в Полтаві пам’ятника українцеві, який програв Полтавську
битву, але виграв війну за незалежність України. Урочисте відкриття такого
пам’ятника буде гідним вкладом нашої держави у “спільне” відзначення 300-річчя
Полтавської битви.