Нова “світова війна” справедлива у футболі

Walter Cap

Виглядає, що людство не може жити нормально без війни. Тобто тільки війна робить життя людей “нормальним”. Якби не було воєн, то людство далі жило б у печерах, не відчуваючи потреби мешкати у “хрущовках” у Києві чи в хмарочосах у Нью-Йорку. Так твердять дослідники-філософи. Без доказів? Мають хіба один доказ – футбол.

Якщо нема війни, в якій людина людині вовком є і нищить одна одну гірше вовка, то люди придумують інші роди воєн. Світовий футбольний турнір. Найбільш наближений до справжньої світової війни, де хлопці б’ються, б’ються, не здаються... до кінцевого свистка. Команди мають свою тактику і стратегію. І командирів-тренерів. І суддів, немов арбітрів Об’єднаних Націй, які найбільш податливі на хабарництво, що видно з їх критичних рішень. І ця гра має стрільців, захисників, напасників, санітарів; є поранені, навіть смертельні випад­ки... майже. І вона справді світова та справедлива для малих і великих народів, для бідних і багатих.

Правда, ця “війна” пройшла глибоку й широку еволюцію: від змагань противника з противником-сусідом – до матчів місцевої ліги, до міждержавних змагань, в котрих перед війною поляки не могли поконати сусідів-німців. Отже, тому цього року польські футбольні “хулігани” (такі існують) заповзялися на німецьких хуліганів і показували, хто з них вийде переможцем. Початкові бої, справжні, з палицями, пляшками, кріслами й, у крайньому випадку, кулаками, на передтурнірних матчах виграли польські хулігани. На жаль, під час справж­нього турніру німецька поліція не допустила до fair play. І не знаємо, хто цю “війну” був би виграв. Німецькі газети великодушно писали, що, мабуть, поляки.

Часом війна, справжня, спалахує на грищі. Ось у цьому турнірі португальці з голландцями таки серйозно воювали всіма дозволеними й недозволеними засобими й методами. Добре, що не мали під руками вогнепальної зброї. Суддя-росіянин, який зовсім втратив контроль, побив усі рекорди: дав червоні картки (усунув з гри) по двом з обох команд і видав жовтих карток – попередження – 16! Геройська перемога Португалії – 1:0!

Є й “наймане військо”. У французькій команді майже всі футболісти колоніального походження – чорношкірі мурини або темношкірі араби з Африки. Справляються зі своїм завданням хоч як “найманці”, але незле.

Інші “врочення”: Від довшого часу англійці не вигравали у Швеції, – хоч були близькі до перемоги, але вона вислизала в останній секунді, як мокре мило з руки під душем. Так сталося і в цьому турнірі. Останньохвилинний вислід для Швеції – 2:2!

Світовий турнір відбувається щочотири роки. Це найбільша спортивна “маскарада” на нашій загроженій Землі. У цих баталіях змагаються маленькі державки зі світо­вими потугами, радше потугою, бо, як твердять політологи, є єдина світова потуга – США. Її незабаром замінить – не сьогоднішня Росія, як недавно потужний Радянський Союз, яка ще далі снує буремні імперські сни,  а “недорозвинений” Китай, і до того ж комуністичний. (Ні Росія, ні Китай не увійшли до турніру в розігравках). Прогнозують футурологи, що за 50 років Канада матиме етнічно-культурні меншості з однією більшістю – китайською. Що це означає? Подумайте... Але є розрада, хоч мала: Ісаак Ньютон, славний фізик, що розкусив таємниці Всесвіту і зробив багато точних обчислень, вирахував, що кінець нашого світу прийде в 2060 році. Це вже недалеко. Але всі держави своїм підвищенням життєвого рівня коштом забруднення нашої Землі до цієї кінцевої мети твердо ступають. Одна надія – навіть геніальний Ньютон може помилитися...

Проте ми не турбуймося оцими проблемами під час року світового футбольного турніру, в якому вперше виступає Україна. Єдина з-по-між республік колишнього СРСР. І це справедливо. Кажуть ті, котрі знають, що за часів Союзу грали й вигравали чемпіона­ти українські футболісти для слави СРСР. Тепер теж багато українців грає для слави Росії, тож добре, що не буде виступати “брат” проти “брата”. З іншого боку, як би випадало виграти у “старшого брата”, котрого треба любити, а не бити? Та президент Росії Путін цим не турбується, і подейкують, що він офіційно вболіває за команду України. За одним пострілом вбиває двох зайців – чи, краще висловитися, зайця і кролика. Назовні він доводить, що шанує права людини і народів, а всередині України пропагує, що ми всі одне й те саме.

Команда України грала, як тільки українці вміють: раз найкраще за всіх, а два – найгірше від усіх. Але успішно! І увійшла до рунди славної шістнадцятки. А далі до чвертьфіналу! І тут опинилася у “товаристві кращих чемпіонів”, які теж відпали: Англія, Бразилія, не згадуючи про Іспанію. Сказавши у виправдання – Україна не мала щастя, хоч м’яч круглий... За чотири роки відбудеться новий турнір!