Бл. п. Василь Підзамецький

У першу річницю відходу у Вічність

13 липня 2010 р. минає рік з відходу у Вічність дорогого мужа, батька, дідуся і довічного члена Українського Національного Об’єднання Канади бл. пам. Василя Підзамецького.

Бл. п. Василь народився в селі Поточище Городенківського району Івано-Франківської области 26 травня 1921 року першим сином Франка Підзамецького і Катерини (з дому Срайчук). Два роки пізніше народився його брат, Кароль. Коли Василеві було лише п’ять років, його тато виїхав на заробітки до Канади, до Вест Форт Вільям, до свого вуйка Олександра Козли, який прибув до Канади ще 1901 року.

Дев’ять років Василь і Кароль виростали, знаючи свого батька тільки з листів та фотографій. Виростали в патріотичній українській родині під матріархатом своєї баби Марії Козло, мами Катерини, та під опікою татових братів Николи, Михайла і Володимира, останній з котрих виїхав до Канади у 1928 році.

У 1935 році батько Франко спровадив дружину Катерину та своїх двох синів до Судбур, щоб “на ту Канаду подивитися”. 14-літній Василь вписався в ряди Відділу Молодих Українських Націоналістів (МУН, сьогодні – МУНО) у Судбурах, першим головою якого був стрийко Володимир. Їздив делегатом на з’їзди МУН, де знайомився з ровесниками з цілої Канади. Також виступав на сцені в різних виставах в Домівці УНО, як і був членом українського танцювального ансамблю. Родина постійно підтримувала контакт з рідним селом, і Василь також був членом Поточиської “Просвіти” в Судбурах.  

Під кінець 30-х років батько Франко збирався вертатися з родиною на Франківщину, але Василь заявив татові, що він хоче залишатися в Канаді. Кінець-кінцем, через Другу світову війну, яка наближалася, вся родина так і залишилася в Судбурах. Україна була окупована совєтами, і родинне майно було загарбане. Вуйка Николу забрали до совєтської армії, і він не повернувся з фронту, а молодий двоюрідний брат Ярослав Підзамецький загинув в УПА.

Виростаючи в тяжких економічних умовах, але в теплоті тісної української організаційної родини, Василь здобув друзів на ціле своє життя, а зокрема Петра Стоса, який у Судбурах повів Василя вперше до школи – в Lord Lansdowne School. Петро був для нього, як рідний брат.  Василь непогано вчився, але коли бачив, як тато приходив зі шахти, падаючи з утоми, вирішив покинути школу і піти до праці, щоб допомогти підтримати родину. З часом у Судбурах запізнав свою першу дружину Ганю Хмару, мунівку з Коністону, з якою побрався у 1946 році. Не забуваючи своїх імміграційних коренів, Василь допомагав післявоєнним українським новоприбулим знайти роботу і влаштуватися на новій землі.

Життя устелялося, Василь став працювати управителем Української Споживчої Кооперативи, і в подружжі народилися доня Катруся у 1947 році і синочок Богдан у грудні 1948 року. На жаль, це щасливе родинне життя було завчасно зірване великою трагедією, коли у вересні 1949 року померла на 23-му році життя його молода дружина Ганя.

У 1951 році через знайомство родини Підзамецьких з родиною Сальваших у Торонто Василь запізнав Ольгу Мархевку, біженку-остарбайтера родом зі села Жукова Любачівського повіту, яка прибула до Канади у 1948 році. 27 січня 1952 року Василь і Ольга одружилися в церкві Свв. Кирила і Методія в Сент Кетеринс і разом з Катрусею, Богданом і батьками Василя зажили в сусідньому містечку Торолд. Сім’я поповнилася ще трьома дітьми: Христиною у грудні 1952 року, Левком у липні 1954 року і Тарасом у квітні 1961 року.

Василь був підприємливим, і вони разом з дружиною Ольгою відкрили Bowlaway Restaurant в Торолді у 1964 році біля батькового кеґельбану (bowling alley). П’ять років Ольга вставала о 5-ій ранку, щоб відчинити ресторан о 6-ій, а Василь після того, як відпрацював зміну на фабриці “Бівер Борд” у Торолд Савт, працював у ресторані. Ціла родина була заанґажована в ресторані, завдяки чому могла стати фінансово на ноги.

У 1981 році Василь пішов на пенсію і згодом влився в організаційну працю Філії УНО в Сент Кетеринс, де з часом перебрав кейтерінґ. Після будови нової Домівки УНО під головством покійного Петра Струка Василь так вів кейтерінґ, що позичка була сплачена за короткий час.  

Василь постійно допомагав родичам в Україні матеріально і допомагав молодим з наукою.  У 1992 році, після 57 років у Канаді, Василь поїхав в Україну разом зі сином Тарасом та відвідав рідне Поточище. Останній раз побував у Судбурах у жовтні 2008 р., де запросив найближчих друзів на обід та відвідав гріб своєї першої жінки Ганi і, на кінець, переїхав попри свою улюблену Домівку УНО та зустрівся востаннє з двоюрідним братом Мирославом.

Покійний Василь був членом українського кооперативного руху. У 1944 році, разом зі своїм батьком та іншими членами Філії УНО в Судбурах, Василь став членом-основоположником Української Кредитової Спілки в Судбурах. Був також членом Української Споживчої Кооперативи в Судбурах, а у             80-их роках служив членом дирекції Української Кредитової Спілки в Сент Кетеринс. Помер надалі членом УКСпілки, головним управителем якої є його син Тарас.

Перед своїм переїздом до Торонто у 2007 році з причини ослабленого здоров’я Василь був головою Філії УНО, парафіянином УКЦ Свв. Кирила і Методія в Ст. Кетеринс, де проживав з 1970 року, а попередньо в УКЦ Св. Покрови в Торолд.

У 2007 році з огляду на ускладнення, викликані діабетом, він урешті стратив праву ногу і від того часу до кінця свого життя перебував у реабілітаційних закладах і лікарнях, поки його не прийняли в дім опіки у 2008 р. 

В понеділок рано, 13 липня 2009 року в Домі опіки Westburn Manor в Етобіко Ольга прийшла його відвідати. Василь сидів у своєму візочку у своїй кімнаті, а Ольга частувала його варениками, коли він раптово відійшов на вічний спочинок на 89-му році свого життя.

Покійний Василь залишив у глибокому смутку дружину Ольгу, з якою прожив 57 років, дочку Катрусю з чоловіком Володимиром Когутом, сина Богдана з дружиною Ангелиною в Сент Кетеринс, дочку Христю з чоловіком Рокко Карелла в Торонто, сина Левка з дружиною Ненсі в Силван Лейк, Альберта, сина Тараса з дружиною Уляною, внуків Павла і Ганю Когут, Миколу з дружиною Мішелл і Андрійку Кареллу, Василька, Софійку і Олександра Підзамецьких, брата Кароля з дружиною Марусею і родиною, двоюрідних братів Мирослава і Ореста Підзамецьких з родинами в Судбурах і Ґвелфі та ближчу і дальшу родину в рідній Україні. 

Відвідини покійного відбулися у похоронному заведенні George Darte Funeral Chapel в Сент Кетеринс 15 і 16 липня 2009 р., і в другий день віправлено панахиду парохом УКЦ Свв. Кирила і Методія о. Богданом Чолієм, який похоронив покійного з цієї ж церкви в п’ятницю, 17 липня 2009 р. Тлінні останки покійного поховано на цвинтарі Victoria Lawn в Сент Кетеринс. 

Родина складає сердечну подяку доглядальникам Василя в домах опіки Highbourne Lifecare і Wesburn Manor, отцю Богданові Сліпому в Торонто за його душпастирську опіку в останні місяці та уділення покійному найсвятіших тайн та тайни єлейопомозання, колишнім сусідам у Сент Кетеринс, колишньому лікареві д-ру Вейну Ґруберу за врятування життя покійного ще п’ять років раніше та спеціалістові д-ру Марку Поупу в Міссіссазі.

Дружина Ольга з дітьми та їх родинами також сердечно дякує о. Богданові Чолію за похоронні відправи, друзям і знайомим – за їхні молитви, за квіти і служби Божі за упокій його душі та за щедрі пожертви зaмість квітів на могилу покійного Василя (зібрано на Фундацію УНО – Фонд Розвитку Молодих Провідників $4,460; на Будівельний Фонд УКЦ Свв. Кирила і Методія $1,845; на пресовий фонд “Нового Шляху” $1,000; на Канадську Асоціацію діабету $635; на УКЦ Св. Димитрія $500; на УКЦ Св. Йосифа $250; на УКЦ Св. Іоанна Хрестителя $20).

Нехай земля придбаної Василем канадської батьківщини буде легкою, як і рідна українська.

Вічна Йому пам’ять!

Тарас Підзамецький, син