Теодор Ромжа як вирок безбожному режимові

У цьому році виповнюється 100 років з дня народження та 75-років з часу ієрейських свячень Теодора Ромжі – українського священномученика, Блаженного Греко-Католицької Церкви. Щопонеділка о сьомій годині вечора в церкві Святого Миколая Чудотворця на Аскольдовій Могилі в Києві відбувається акафіст Теодору Ромжі з благословеннями мощами. У щирій молитві українські християни згадують про Єпископа-мученика, якого Святійший Отець Іван Павло ІІ беатифікував під час свого пастирського візиту в Україну.

На жаль, треба визнати, що ім’я і духовний подвиг Владики Теодора ще маловідомі широкому загалові. Тим часом його постать, з одного боку, віддзеркалює драматичну, трагічну і водночас героїчну долю греко-католиків в Україні, а з другого – є безапеляційним вироком безбожному радянському режимові, який вчинив страшний злочин супроти Єпископа Теодора Ромжі, Церкви, до якої він належав, українського народу та всіх християн.

У даному випадку не ставлю за мету в деталях розповісти про життя і діяльність Теодора Ромжі. У мережі Інтернет та церковній літературі про нього є чимало розповідей. На мою думку, куди важливіше на окремих фактах його життєпису осмислити роль і значення Церкви у протистоянні комуністичному режимові. Адже життя і смерть Теодора Ромжі – яскравий приклад того, як можна і необхідно боротися за віру, національну і людську гідність, історичну справедливість.

Головна “провина” священика і Єпископа із Закарпаття перед радянською владою полягала в тому, що він не просто не захотів підкоритися безбожній владі, а вдався до рішучого спротиву, який ця влада так не змогла здолати. Будучи реальним духовним провідником греко-католиків Закарпаття, Єпископ Теодор Ромжа категорично відкинув запропонований йому сценарій розгрому Церкви, який було реалізовано в Галичині, коли в результаті Львівського псевдособору 1946 року розпочався процес ліквідації УГКЦ та перехід її у підпілля.

Щоб не допустити знищення Греко-Католицької Церкви на Срібній Землі, Теодор Ромжа постійно об’їжджав місцеві парафії, проводив Богослужіння, вів розмови із священиками та парафіянами, чим стверджував їх впевненість у необхідності берегти і відстоювати віру предків. Як виявилося, радянська влада з її могутнім ідеологічним та репресивним апаратом так і не змогла нічого протиставити місіонерській і пастирській діяльності авторитетного Єпископа.

Не випадково питання про долю Мукачівської Єпархії ГКЦ опинилося в епіцентрі уваги вищого керівництва СРСР. Спочатку в жовтні 1947 року уповноважений у справах РПЦ по Закарпатській області І. Ромер надіслав в обласний комітет комуністичної партії доповідну записку, в якій стверджував: “Єпископ Ромжа і його заступник Хіра повинні бути негайно в тій чи іншій формі позбавлені можливості продовжувати тягнути майже півмільйона радянських людей Закарпаття до Риму, їх необхідно негайно позбавити можливості продовжувати творити антидержавну, антипатріотичну справу”.

Згодом МДБ СРСР ухвалило секретне рішення вбити харизматичного Єпископа, що мало б відкрити шлях для “добровільного” переходу греко-католиків Закарпаття під юрисдикцію Руської Православної Церкви, а отже, фактичної ліквідації Мукачівської Єпархії.

Символічно, що з-поміж організаторів злочину був вищий офіцер МДБ Павло Судоплатов, у послужному списку якого на той час вже було вбивство провідника ОУН, відомого державного і політичного діяча часів УНР полковника Євгена Коновальця. Зокрема, генерал-лейтенант відділу “ДР” (диверсія і терор) МДБ СРСР Судоплатов власноручно написав звернення до XXIII з’їзду КПРС, в якому вихвалявся: “За вказівкою члена Політбюро ЦК ВКП(б) і першого секретаря ЦК КП(б) України Хрущова, за планом, розробленим МДБ УРСР і схваленим Хрущовим, у м. Мукачеві був знищений Ромжа – глава Греко-Католицької Церкви, що активно опирався приєднанню греко-католиків до православ’я”.

Характерним є і те, як був ліквідований Теодор Ромжа. Після спланованої, але невдало здійсненої автомобільної катастрофи Єпископа у важкому стані помістили до Мукачівської лікарні, де переодягнена у медсестру спецагент МДБ ввела у вену Теодора Ромжі смертельну отруту.

Через деякий час з допомогою отрути спецслужбами СРСР були ліквідовані Лев Ребет і Степан Бандера – визначні діячі українського національно-визвольного руху.

Іншими словами, Греко-Католицька Церква в Україні, її визначні діячі, в тому числі Єпископ Теодор Ромжа, становили для радянського режиму не меншу загрозу, аніж національно-визвольний рух під проводом ОУН і УПА. Щоб позбутися цієї загрози, режим змушений був вдаватися до страшного злочину – вбивства.

Водночас смерть Владики Теодора Ромжі завжди буде своєрідним нагадуванням. Ворогам Христової Церкви, що всі їх намагання знищити духовний провід нації приречені, – оскільки так з’являються нові святі, що стають дороговказом для майбутніх поколінь. Християнам, зокрема українцям, -– що вони мають надійну духовну опору, на якій можна і необхідно будувати майбутнє нації.

Богдан Червак,

парафіянин церкви Святого Миколая Чудотворця

на Аскольдовій Могилі

PHOTO

Владика Теодор Ромжа