Підтримати Колесніченка
Йосиф Сірка
------------
Хто багато хрюкає – стане свинею!
(Із коментаря на УП)
Ініціатива скандального депутата від ПР В. Колесніченка про створення центру розшуку нацистських злочинців повинна отримати підримку. Правда, слід спочатку визначитися з терміном нацизму, а не самовільно називати нацизмом, нацистами лише те, що пов’язане з українцями в окупованій Німеччиною Україні.
Отже, слово Nazi є скороченням слова Nationalsozialist, а термін Nazismus є скороченням Nationalsozialismus. Тобто обидва терміни стосуються німецького минулого і до України не мають безпосереднього стосунку.
Нацизм – це різновид фашизму, який включає біологічний расизм та антисемітизм. Це була ідеологія нацистської партії в Німеччині, і споріднена вона з іншими рухами. Нацизм розвився під впливом руху пан-Ґерманізму, ультраправого руху Фольксдойч (Volksdeutsch) націоналізму та антикомуністичних парамілітарних Вільних загонів (Freikorps), які існували після Першої світової війни.
Тут слід зазначити, що різновиди фашистської ідеології існували не тільки в Німеччині, але й у декотрих її союзників – таких, як Італія, Угорщина, Японія, Словаччина, Іспанія, СССР. України між ними нема, бо й її не було, а тих, що проголосили Акт відновлення Української держави (С. Бандера, Я. Стецько та ін.), було арештовано і посаджено в концентраційні табори Німеччини, звідки вони вийшли щойно після закінчення війни.
Декого може здивувати, що до списку союзників нацистської Німеччини включено СССР. Справа в тому, що коли йшлося про розподіл Польщі, Балтійських країн, то Сталін виявився найвірнішим союзником Гітлера, що задокументовано угодою і підписами Молотова та Ріббентропа у Москві 23. 8. 1939 р.! Тому й Європейський парламент прийняв резолюцію 2008/2009 рр., якою в однаковій мірі засудив нацизм і сталінізм і визнав день 23 серпня Міжнародним днем смутку.
Обидві країни (Німеччина і СССР) були не тільки союзниками, коли поділили між собою частину Східної Європи. Річ у тому, що вони були близькі ідеологічно, обидві нехтували людськими правами, обидві мали концентраційні табори, різниця була лише в тому, що Москва потребувала робочої сили для розбудови імперії і їх виснажували працею, допоки не повмирали. Розстрілювали лише ідеологічно “небезпечних” націоналістів.
Якщо ж німці самі не могли за всім доглядати і змушені були шукати серед окупованих народів т. зв. сьогоднішніх тушок, то в СССР з цим справлялася ціла армія НКВДистів і так званих стукачів, які також продавали сусідів та рідних (приклад Павлика Морозова).
Сьогодні вже нема сумніву, що большевицький режим в СССР був різновидом фашизму, про що свідчать численні наукові праці та жертви цього нелюдського режиму. Одним словом, коли приглядатись на конкретний зміст, то можна сміливо твердити про нацизм совєтської епохи!
Якщо ще є ті, хто був причетним якимось чином до німецького нацизму, то їх слід поставити перед суд. Але не можна залишити без кари злочинців, які були ідеологічно споріднені з німецькими нацистами, а їхній досвід не тільки практикували, але й вдосконалювали. Саме так – вони себе звали комуністами, і лише через багато років світ дійшов висновку, що оба ці злочинні режими – нацистський і комуністичний – однакові у своїй суті. І саме це надає нам відваги підтримати пропозицію пана Колесніченка щодо сворення центру розшуку нацистських злочинців.
Одне потрібно-таки мати на увазі, що з німецьким нацизмом спочатку розправився Міжнародний Трибунал у Нюрнберзі 20.11.1945 – 1.10.1946 рр., а потім німецьке законодавство ФРН.
Комуністичним злочинцям ще й досі вдається уникнути справедливого суду, а в Україні вони навіть увійшли до владної коаліції та досі безкарно засідають у ВР та на різних відповідальних місцях.
Може, В. Колесніченко і Ко візьмуться спочатку за розслідування злочинного минулого свого власного і своїх коаліційних колег, які звикли кричати “ловіть злодія”, бо їхні кишені від краденого вже розриваються.
Зрештою, може, нарешті з’ясується, чи батьки нинішніх президентів Росії, України були колаборантами, чи вони були жертвами нацистів.