Нарешті про Петра та Дорис Кулів написано книгу

Яніна Виговська

Коли влітку 2008 року гуляла старенькими вулицями села Стратин Івано-Франківської области, я й уявити собі не могла, що мої враження невдовзі будуть закарбовані на сторінках довгоочікуваної книги. Потрапила я до Стратину не випадково, моя подорож була запланована ще в Едмонтоні на початку весни. Саме тоді я дізналася, що Наталія Кононенко, професор Університету Альберти, присвятить один із розділів книги біографічному нарису про подружжя Кулів. Варто відзначити, що ця книга була написана дуже швидко, і вже цієї осені в університеті планується її урочиста презентація.

Під час інтерв’ю Наталія Кононенко розповіла, що ідея написання книги  належить Романові Петришину. Цей задум підтримало багато однодумців з усіх куточків Канади, а тому і не дивно, що менш ніж за рік було написано книгу, присвячену подружжю Кулів. Завдяки особистому знайомству з Кулами та своєму багаторічному досвіду у збиранні інтерв’ю пані Наталя виявилась найкращою кандидатурою для написання біографії подружжя. У міцній співпраці Наталя Кононенко та Сергій Сіпко розпочали інтенсивну роботу над редагуванням книги. Разом із біографічним нарисом та статтею про власну діяльність самої Кононенко книга міститиме понад 17 статей про меценатську діяльність Кулів у Канаді. На запитання, навіщо професор Кононеко, попри зайнятість зі своїми власними проектами, зголосилася редагувати книгу, вона відповіла просто: “Я хотіла якось віддячити Кулам за їхню щедрість та безкорисливість, хотіла подарувати щось у відповідь, щось, що увіковічить їхні імена, щось, що розповість про них нащадкам”. Після мого повернення з України професор Кононенко одразу ж написала перший варіант розділу і до кінця жовтня повністю його закінчила. Редагування решти статей забрало набагато більше часу. Варто відзначити, що чимало зусиль до видання цієї книги доклав професор Пітер Головей, адже саме він займався комп’ютерною обробкою та дизайном книги. Мені ж було доручено потрапити до Стратину, пофотографувати сучасне село, поспілкуватися з місцевими жителями та знайти родичів Петра Кула (Кулєби).

Під час мого перебування у Стратині я намагалась уявити, яким було життя в Україні у 1938 році, що відчувала сім’я Кулєбів, коли назавжди прощалася з Батьківщиною і від’їжджала до далекої Канади. Коли я відшукала у селі стареньку білу хатину, в якій колись жила тітка Петра Марія, почуття піднесення та гордости переповнило мене. У той момент здавалося, що я доторкнулась історії, зуміла поєднати почуту колись від пана Кула розповіть про Стратин з реальними будинками та вулицями села. Це було неймовірно! Коли мешканці села допитувались, навіщо я фотографую хатину, я розповідала їм про мету свого візиту. Складалося враження, що у Стратині кожен житель знає про Петра та Дорис Кулів. Одна бабуся навіть похвалилася фотокарткою з подружжям Кулів, яка була зроблена у 1996 році, коли Петро та Дорис приїздили до села. Пізніше, прочитавши біографічний нарис Кононенко, я зрозуміла, чому Кули користувались такою популярністю: саме вони всі ці роки всіляко допомагали селу. Незважаючи на далеку відстань між Україною та Канадою, селяни пам’ятають і шанують Кулів.

Саме у Стратині я зрозуміла, наскільки українська діаспора, та й жителі Едмонтону в цілому, повинні пишатися тим, що подружжя Кулів живе в нашому місті.

Особисто для мене Кули є прикладом того, яких висот може досягнути людина, приїхавши до Канади з порожніми руками. Саме тому хотілося б висловити велику подяку редакторам книги Champions of Philantropy: Peter and Doris Kule and their Endowments – проф. Наталі Кононенко та Сергію Сіпкові за те, що завдяки цьому виданню тепер про подружжя Кулів може дізнатися кожен охочий.

 Многая літа вам, вельмишановні Петро та Дорис Кули!