Професор М. Мушинка прочитав лекцію про політичне русинство

Лариса Гринда

Звичайно Наукове Товариство ім. Тараса Шевченка в Канаді у літній період не проводить своїх традиційних лекцій, зважаючи, що це – час відпусток і відпочинку. Але 8 липня ц. р. було зроблено виняток, як наголосила голова НТШ-К д-р Дарія Даревич. Приводом стало відвідання Торонто відомим і поважаним гостем зі Словаччини – академіком Миколою Мушинкою, і, звичайно ж, не скористатися нагодою зустрітися з цим унікальним вченим було б недопустимо.

“Микола Мушинка – один з китів, на яких тримається  українознавство за кордоном. Він автор близько 70 книжок (включно з брошурами та збірниками), 237 наукових статей, 436 рецензій та 1127 науково-популярних та публіцистичних статей. Все життя Мушинка присвятив науковій роботі, здебільшого пов’язаній з Україною. Тільки завдяки таким вченим, як Микола Мушинка, українська діаспора у всьому світі не втрачає своєї культури й мови, підтримує зв’язки з історичною Батьківщиною. Професор Мушинка відроджує в діаспорі забуті українські традиції, прославляє імена забутих чи недооцінених українських учених, письменників, художників, політиків, імена вчених і меценатів, які врятовували чи відбудовували старовинні українські церкви та пам’ятники, бореться за визнання у світі доброго імени України”, – це короткий уривок зі статті, якою представив публіці, що зібралася на зустріч з Миколою Мушинкою в галереї КУМФ того вечора, Роман Сенькусь.

Темою лекції професора Мушинки було “Політичне русинство і його закордонні спонсори”. Проблема русинства – не нова, і вона періодично виходить на політичну арену в Україні. Заклики від’єднання Закарпаття від Української держави лунають в незалежній Україні, а влада дає дозволи на проведення антидержавницьких з’їздів і заплющує очі на видання в ужгородських видавництвах книжок, газет і брошур, в яких лунають заклики до сепаратизму. “Чи ви знаєте ще таку країну, як Україна, де б вороги держави вільно займалися антидержавною пропагандою і діяльністю? Я особисто не знаю!” – наголосив доповідач.

Микола Мушинка повідомив, що політичне русинство почало ширитися на початку 90-х років минулого століття на Закарпатті, в Польщі, Румунії, Югославії, Словаччині та Угорщині не “власними” силами, а завдяки ініціаторам з-за кордону, і “спонсорами” цього “руху” були і залишаються закордонні джерела. У кожній з цих країн діє кілька антиукраїнських організацій, зокрема на Закарпатті зареєстровано 15 сепаратистських організацій. Усі вони вимагають визнання русинів окремою національністю.

Русинство є справою невеличної групи людей, яких можна вважати політичними авантюристами. Головним ідеологом є професор Торонтського Університету Павло Роберт Магочі. Його ставлення до політичного русинства – двояке. В окремих наукових публікаціях він вважає закарпатських русинів складовою частиною українського народу, а їхньою мовою – українську. Натомість інші його праці, призначені для широкої громадськости, подають карпато-русинів як окрему національність. Магочі був ініціатором проведення усіх десяти конгресів русинів антиукраїнського спрямування. Він як авторитетний вчений веде переговори з представниками урядів окремих держав, зокрема і України, щодо надання українським русинам статусу окремої національности і користається величезним авторитетом між русинами.

Головним теоретиком русинського руху вважають колишнього наукового співробітника Інституту слов’янознавстава і балканістики АН СССР, колишнього головного редактора (1988-1992) журналу “Славяноведение”, професора Іва-
на Попа. Його антиукраїнська “Энциклопедия Подкарпатской Руси” вийшла в Ужгороді двома виданнями російською мовою, у Празі була надрукована чеською, а у Філадельфії – англійською. Спонсором цього видання є так званий “Карпато-Русский Этнологический Исследовательский Центр США”. Зверніть увагу, зауважив доповідач, – не “карпато-русинський”, а “карпато-русский”. Це відомий центр політичного русинства, який знаходиться у США, на Флориді, заснований православним священиком А. Шабаком і його синами Костянтином і Андрієм для “об’єктивного висвітлення “карпато-русской” проблематики”. Не важко здогадатися, куди ведуть шляхи з цього центру, і вже сама назва підказує, хто підтримує та фінансує його діяльність.

Професор Мушинка зауважив, що, на жаль, в Україні від самого проголошення її незалежности діє п’ята колона, існує система, яка дозволяє сепаратистам снувати їхні підступні плани на розкол і поділ територіальної цілісности Української держави. Цього допустити не можна – наголосив доповідач.

Також Микола Мушинка розповів, що після попередніх відвідин Торонто, де його запитали про Музей визвольної боротьби у Празі, він зацікавився його архівом і почав вивчати матеріали цього музею. Опісля про це появилися три книжки М. Мушинки “Музей визвольної боротьби України та доля його фондів” – в Австралії, Чехії та позаминулого року в Україні. Доповідач зауважив, що архіви дуже добре збережені, оскільки кагебісти нищили людей, але не нищили матеріали, які вони використовували як компромат. Вивчаючи ці архіви, професор Мушинка був вражений, яка велика кількість українських людей, починаючи з 1925 і до 1945 року, створювала Музей визвольної боротьби України. Дослідник навів конкретну цифру – 5,200 українців з цілого світу жертвували на згадану інституцію. Професор Мушинка додав, що вже готова його нова книга про цей музей – залишилось лише знайти спонсора і видавця.

Після цікавої доповіді присутні мали нагоду поставити запитання вельмишановному гостеві та поспілкуватися при каві та солодкому.