Маленька “Світличка” в гостях у “Світлиці” Суспільної Служби

Місяць червень, зокрема з 18 по 24 червня, уряд Канади присвятив людям поважного віку – сеньйорам. У Канаді всі мають з боку уряду увагу та турботу, незалежно від того, хто якою мовою розмовляє, яку віру сповідує, які зібрання відвідує, яку музику слухає чи які телепередачі дивиться. Щороку ця держава поповнюється іммігрантами. Напевно, саме тому Канада й міцна та приваблива для тих, хто має щастя тут себе реалізувати. Вливання нових сил, думок, знань, умінь її збагачують. Велика кількість українців знайшла в Канаді свій другий дім. Їх прибуття називають “хвилями”. Чому? Можливо тому, що рух людей має щось спільне з рухом морської стихії. Дивлячись на море, коли воно неспокійне, спостерігаємо, як одна хвиля накриває іншу, штовхає її до берега, а потім раптом всі вони, змішавшись, заспокоюються. І вже не можемо довести, яка з них була сильніша чи важливіша. Вони знаходять компроміс і милують наш погляд відбитими від сонця дзеркальцями води. Так і між іммігрантами всіх періодів твориться об’єднання. Об’єднання робить людей більш впевненими та полегшує адаптацію в новій державі.

В українців є таке об’єднання, як Суспільна Служба Українців канади, Філія Торонто на 2445 Bloor St. West. Вона функціонує вже більше 50-ти років. Це поважний час. З роками і її відвідувачі теж ставали і стають людьми поважного віку, але бажання зайти в Суспільну Службу їх не залишає. Адже це кожного разу не просто зустріч з тими, з ким багато років за столом їв вареники, борщ чи розговлявся “свяченим”, a й нагода поспівати пісень молодості, подивитися виступи “своїх артистів”, а то й самому взяти участь. Складаючи сценарій, мені часто доводиться влаштовувати справжній конкурс серед охочих.

Робота в Суспільній Службі ведеться для людей і з людьми – двері щодня гостинно відчинені. Про це дбають працівники, які керують цією діяльністю. Приємно те, що вливаються нові молоді сили, які переймають досвід та мудрість старшого покоління. Варто відзначити роботу Олени Лежанської, яка відноситься до кожного відвідувача чуйно та уважно. Завдяки володінню на високому рівні комп’ютером нам вдається монтувати шоу-відпочинок на професійному рівні. Люди із задоволенням приходять на такі дійства, бо кожного разу ми монтуємо щось нове і сучасне. Писати сценарії для “Світлиці” цікаво. Особливо тому, що є багато охочих  допомогти. Часто молоді люди, які прибувають з України, з радістю працюють в Суспільній Службі. Трапляється і так, що приходять цілою сім’єю. Студенти з України – Василь і Надія Луцишин, брат і сестра – стали активними добровольцями. Вони порадили попрацювати і своєму батькові – Любомиру Луцишину. Це музикальна сім’я. На День сеньйорів вони підготували другу частину привітання, виконуючи пісні під супровід гітар.

“Світлиця”, присвячена сеньйорам, в Суспільній Службі відбулася цікаво. Це була зворушлива зустріч різних поколінь. Дозволено було розпочати вітання діточкам з дитячого садочка “Світличка”. Розправлялися зморшки у присутніх сеньйорів, які милувалися їх виступом. Це маленькі бруньки великого українського дерева. Дитячі голосочки нагадали бабусям і дідусям спів солов’я, а може, своє дитинство, а комусь цвітіння вишень, а мені – червону калину і бабусину хату над Дніпром. Зворушливий вірш прочитала Надійка Луцишин, який написала сама. Такої уваги сеньйори заслуговують від молодого покоління.

Українські сеньйори – це талановиті люди у всьому. Такі слова можна застосувати до Івана Головатого. Своєю працею, будуючи водограї (їх близько сотні) в парках та на площах Торонто, він залишив чудові кутoчки відпочинку для оцих маленьких майбутніх будівельників заможного життя. Це цікава й багата мудрістю людина, а мудрість йому є кому передавати. Він з дружиною Марією виростив п’ятеро дітей, має внуків і правнуків.

Дивиться на діточок з садочка “Світличка” і жартує: “Якби я всіх своїх привів, то було б більше, ніж зараз наших присутніх”. Це велике і міцне дерево української родини в Канаді. Бог обдарував його всім хорошим, що притаманне українцям. Він не забув, що на зустріч із внуками, правнуками треба йти з гостинцями. Ось тому і приніс кожній дитині подарунок. А пан Віктор Гетьманчук завжди готує гостинці для “артистів” з садочка. Зворушлива зустріч ще довго буде триматися в пам’яті присутніх. А щасливі оченята дітей теж будуть довго бачити цю зустріч – хто в дитячих мріях, хто у сні. На пам’ять вони отримали знімок, який оживе у згадках через роки.

Попрощавшись з діточками з дитячого садочка та їх вихователями, що так цікаво підготували вітальну програму, сеньйори співали пісень, слухали рідну “Пісню про рушник”, яку виконував Охрін Михайло. Його досвід нараховує більше 60-ти років співу українських пісень. А “Пісня про Рушник” – це “його” пісня, яка в його виконанні звучить неперевершено. А чи може обійтись якесь дійство в Суспільній Службі без чарівної Неллі Пашковської – соловейка? Легка та тендітна, вона в душі не просто молода, а юна. Напевно тому й не мають свого впливу роки – пісня, яку вона так любить, не дає. Чарівна пара Паар – Ірина та Йосип – завжди прикрашає відпочинок у “Світлиці”. Пісні в їх виконанні – це пройдені шляхи, це думи про долю сучасної незалежної України. Художнє читання – це приклад для молодих поколінь. Про що б не була розмова у “Світлиці” Суспільної Служби, і все повертається, горнеться до України. І на цей раз студент з України, Василь, про якого вже дещо розповідалось, прочитав “Горнусь до тебе, Україно”. Після чого всі присутні сеньйори останні слова підхопили піснею “Ще не вмерла Україна” стоячи.

В Суспільній Службі працюють відповідальні, чуйні люди, які будуть кожному щиро раді. Приходьте! Ми раді Вас бачити.

     Лідія Павлів

 PHOTO

Діти “Світлички” під час відвідин Суспільної Служби Українців Канади, Філія Торонто