Вітаємо зі століттям!

Василь Верига

28 грудня 2005 р. у галереї Канадсько-Української Мистецької Фундації в Торонто Дирекція Наукового Товариства ім. Шевченка на чолі з його головою д-р Дарією Даревич організувала незвичайну імпрезу – 100-річчя від дня народження своєї членки Ірини Гузар, професора-емерита Львівського Університету ім. І. Франка. Проф. І. Гузар прибула до Канади вже в час так званої перебудови СССР, під кінець 1989 р. Тут її зустріли колишні учениці з Дівочого інституту сестер василіанок у Львові, де вона вчителювала 10 років, тобто аж до вибуху Другої світової війни.

З приходом совєтської влади на Західну Україну в 1939 році і після окупації Галичини німцями в 1941–1944 мґр. Ірина Гузар працювала як германіст у Львівському Університеті. У 1943 р. почалося творення Української Дивізії “Галичина”, і її чоловік, також викладач Львівського Державного Університету, вирішив іти в Дивізію. На всякий випадок, коли б совєти повернулися назад, подружжя формально розлучилося, щоб совєтська влада не переслідувала дружину за чоловіка. Ірина залишилася зі чотирилітньою донькою Мартусею у Львові. Влітку 1944 р. вона разом з дочкою перебувала у Шлеську на стипендії німецьких учених Альтгаймера, Ірмшера та ін., де друкувалися її німецькомовні праці. Там Ірину захопив кінець війни.

Можливости залишитися в Німеччині, навіть як германістка, вона не бачила, тому коли совєтська влада видала заклик, щоб громадяни СССР поверталися назад до своїх домів і до своєї попередньої праці, мґр. Ірина Гузар повернулася з донькою до Львова. Там вона зголосилася на своє старе місце праці, тобто на катедру німецької філології, і продовжувала викладати німецьку мову, тим більше що не було іншого кваліфікованого германіста. Згодом вона отримала докторат за тритомну працю ‘”Реалізм Ґете” і стала завідуючою катедрою й отримала звання професора.

Проте не обійшлося без оскаржень, і на кожних зборах університету завжди згадували про те, що її чоловік є на Заході, хоча знали про те, що вона з ним жодних зв’язків не підтримує. Одна з викладачок оскаржила її на професорській раді, що в її підручнику “Німецької граматики”, виданому в  українському видав-ництві у Кракові під час німецької окупації, вона вжила фразу “Тайль Гітлер”. Це було поважне оскарження, але пані Гузар зуміла доставити згаданий підручник ректорові, який наочно перевірив його від стрічки до стрічки і переконався, що того німецького привіту у ньому не було. Не обійшлося і без допитів, але вона постійно покликалася на те, що повернулася добровільно відразу після першого заклику совєтської влади. Незважаючи на це, їй заборонили покидати Львів.

Професор Ірина Гузар є членом Наукового Товариства ім. Ґете у Ваймарі, а також Наукового Товариства ім. Вінкельмана у Штендалі, Німеччина. Звільнена з праці в Університеті в 1973, два роки працювала у Львівській Політехніці, але в час нової хвилі переслідувань за український націоналізм проф. Ірина Гузар, щоб уникнути звинувачень, переїхала до Таджикистану і там працювала ще 5 років у Педагогічному Інституті ім. Рудакі. В загальному стаж її педагогічної праці становить 47 років. Крім цього, вона була також і перекладачем деяких творів Івана Франка (поема “Мойсей”), Т. Шевченка, Олеся Гончара та інших письменників на німецьку мову.

За свою наукову діяльність проф. Ірина Гузар, виступаючи у 1985 р. із рефератом “Й. Й. Вінкельман у східнослов’янських країнах” на конференції Штендаль, отримала медаль Вінкельмана. У загальному вона має на своєму рахунку 83 наукові праці, зокрема 10 книжок. Це неабиякий здобуток для вченого, якому довелося жити і працювати в такій державі, як Совєтський Союз.

Із проголошенням політичної перебудови в СССР проф. Ірина Гузар отримала дозвіл виїхати до Канади. У Торонто її радо зустріли і привітали колишні студентки, зорганізувавши для неї публічні виступи. Зорієнтувавшись у канадській, а головно у торонтській українській громаді, вона стала членом Наукового Товариства ім. Шевченка і була обрана до складу його управи, відвідувала його конференції, брала участь у дискусіях і читала свій власний цікавий реферат “Шеченко і німецький поет Ґете”. Проживаючи в Торонто остан-ніх 16 років, шановна ювілятка не переставала працювати, і тут появилися два її твори німецькою мовою Die weltyweite Wirkung der deutschen weimarer Klassik: Schewtsehenko und Goethe. Donetzk, T-vo Prosvita, 2001.

Оцінюючи вік і активність професора Ірини Гузар, управа НТШ, а радше її голова д-р Дарія Даревич, вирішила влаштувати ювілейний вечір століття, на який прийшло близько 80 осіб – дехто з її рідні, колишні студентки та інші члени НТШ в Торонто. Д-р Д. Даревич представила професора Ірину Гузар як наукового дослідника і борця за поширення української культури серед чужинців, у цьому випадку серед німців. Привітали її також члени бижчої і дальшої родини та колишні студенти. А вкінці сама пані професор Гузар зачарувала всіх слухачів розповіддю про свій пройдений життєвий шлях, викликавши подив, що це говорила столітня жінка.

Нам усім хочеться прилучитися до висловлених на її адресу признань, подяк за корисну працю і побажань кріпкого здоров’я  та наснаги до подальшої праці. Щасти Вам Боже!

 PHOTO

Присутні гості на святкуванні. Другий ряд, п’ята зліва професор Ірина Гузар