“Не лякайтесь Любови, що ставить перед людиною певні вимоги. Саме вони здатні зробити вашу Любов правдивою”

(Іван Павло ІІ)

  Не впевнений, що ця цитата отого Великого Християнина і Людолюбця є найкращою назвою цього репортажу. Але вона дуже гармонійно переплетена навіть не з одним, а кількома християнськими милосердями, у засаді яких лежать такі вагомі слова, як “потішити”, “навчити”, “прощати”.

 Отак ми, три члени Філії УНО Торонто-Захід і чотири членки Відділу ОУК Торонто-Захід, донесли оту Різдвяну співочу часточку споконвічно християнської української культури і поклали її поряд із калачем та кутею на стіл кожної оселі, яку ми відвідали 7 січня. А скільки ще не відвідали! Просто не було часу.

Скажу від кожного з нас, що була спокуса зустрітися з друзями, подзвонити рідним і близьким, врешті зайнятися іншими справами. Але цю спокусу відганяла інша думка: “Хто, як не ми? Робімо це, аби струмок української культури продовжував дзюрчати”.

Аби передати неповторне відчуття цього одвічного Різдвяного дійства, треба було чути підспівування господаря і гостей, бачити щасливі бодай того надвечір’я очі переважно самотніх краян в Українському будинку сеньйорів на La Rose Avenue, погладити шовкове волоссячко дітей у вишиванках, які з неприхованою цікавістю дивилися на колядників, і з нерозумінням, чого мама з татом та бабуся з дідусем того вечора також співають. Впевнений, що почута коляда западе у їхні душі надовго, можливо, назавжди. 

Багато років тому один знайомий якось у розмові кинув: “Люблю отримувати листи, писані рукою; вони несуть настрій автора, а навіть відкривають його душу”. В епоху комп’ютера я якось не надав значення цим словам. Але коли після колядування виходили з одного дому, один наш краянин сказав буквально таке: “Маю чимало записів з колядами, але люблю слухати живу коляду. Нехай не так професійно, але коли дивишся на колядників, бачиш їхні очі, співаєш разом з ними, повертаєшся думками до України”. Заради таких слів варто було відкласти свої далеко не найважливіші того пополудня справи і піти колядувати. А коли подумати, скільком убогим в Україні ці заколядовані гроші можуть допомогти (голодного нагодувати, спраглого напоїти, голого одягнути і тому подібне), то на душі тепліє від зробленого християнського вчинку.

Навмисно не називаю колядників – добро “добріше”, коли воно безіменне. Додам лише, що 28 січня, о 4 год. попол. у домівці Філії УНО Торонто-Захід, 2397 Bloor St. W. буде Спільний Свят-Вечір. Знову зберемося разом, запричастимося щорічним таїнством народження Ісуса, скуштуємо смачної куті, розмаїтих вареників та інших наїдків. Знову до пізнього вечора лунатиме коляда. Якщо хтось бажає приєднатися до нас – двері домівки гостинно відчинені.

Христос Рождається! Славімо Його!

– Текст і фотографії Б. Михайлишина