У 100-річчя Олекси Гасина-“Лицаря”

Ярослав Розумний

У 2007 році минуло сто років від дня народження кількох провідних осіб українського визвольного руху минулого століття, між ними й полк. Олекси Гасина-“Лицаря”, шефа Головного Військового Штабу Української Повстанської Армії (УПА), посмертно, у 1952 році, підвищеного Українською Головною Визвольною Радою (УГВР) до рангу генерал-хорунжого. О. Гасин належить до провідних постатей українського пантеону  ХХ сторіччя.    

Як і багато його пізніше провідних ровесників, він формувався на незавершених сподіваннях, які несла Перша світова війна, на ідеях Пласту, який тоді був легальною формою військової підготовки української молоді, і на принципах патріотизму, що плекалися в Українській Військовій Організаціїі (УВО), а відтак в Організації Українських Націоналістів (ОУН).

Маючи схильність і непересічний талант військовика, Олекса Гасин займав пост військового референта у Крайовій Екзекутиві ОУН, а згодом при Центральному Проводі ОУН за кордоном. У цій ролі він близько співпрацював з головою Проводу, полк. Євгеном Коновальцем і з ним готував перший український “Військовий підручник”.

Олекса Гасин народився 18 липня 1907 р. у Конюхові Стрийського району в родині Івана Гасина й Катерини (Корінець), яка померла, коли Олексі було 13 років. Початкову освіту Гасин закінчив у Конюхові в році смерти матері, а гімназію (з відзнакою) – у Стрию 1928 р. Вищу освіту здобував у Львівській Політехніці.

У 1938 р. одружився зі своєю гімназійною товаришкою – Ольгою Паляничкою, яка в тому часі була головою Союзу Українок Стрийщини. В родині було троє дітей: син Олег (1940-2007) та дочки – Оксана (1942) й Одарка (1943).

У Канаді проживали приятелі й близькі співробітники Олекси Гасина – покійний Михайло Лисейко з дружиною Анастазією – двоюрідною сестрою Олекси та їх двома синами – покійним Ігорем і Остапом; покійна Анна Гриценко – двоюрідна сестра Олекси з дочками – Оксаною (Розумною), Вірою й Зоряною (Луговою); покійний Михайло Біраковський – двоюрідний брат Олекси з дочками Миросею (Гренчишин) і Вірою (Марчук) та дальший родич Олекси –  Мирон Барабаш з дітьми – Ларисою, Андрієм і Марією. Проживав у Вінніпезі, родом з Конюхова, Михайло Баняс (з дітьми Мартою, Марійкою, Любомиром і Іваном). Як член боївки ОУН він брав участь у визволенні Олекси Гасина з тюрми в Дрогобичі, й завдяки М. Банясові осередок СУМ у Вінніпезі обрав Олексу Гасина своїм патроном.

Василь Кук, останній командир УПА, називає Олексу Гасина людиною прямою, щирою, нелукавою, ввічливою й товариською, якому – пише він – чужим було амбітне себевивищування або самопропихання „у вожді”. Був він людиною дії, але поміркованою, врівноваженою, навіть дещо консервативною, без великого зацікавлення теоретичною фі-лософією. Був він практичним реалістом, і такою була його діяльність на посту військового референта Крайової Екзекутиви ОУН, Проводу  ОУН та члена й шефа Головного Військового Штабу УПА.

Олекса Гасин, як було згадано, близько співпрацював з головою Проводу ОУН, полк. Євгеном Коновальцем, який високо цінив Гасина “за вияви його всесторонньої ініціативи, за його енергійність у праці, за вроджені військові здібності, за справжню військову освіту, за вояцьку поставу в житті”.  У журналі  “До зброї” (травень і грудень, 1950 р.), яку видавала Місія УПА за кордоном, говориться, що чотири останні дні, включно з неділею, 22 травня 1938 р., в Берліні Гасин перебував у товаристві Євгена Коновальця. Того ж дня Коновалець одержав телефон з Роттердаму й негайно виїхав туди. Як пізніше виявила голландська поліція, телефон був від Коновальцевого вбивці “Вельмуда”, “Норберта”, “Вельмуда-Шмідта” – “Валюха” (Судоплатова).

Євген Коновалець цінив Гасина, вважаючи його добрим військовиком і прикладним штабовим офіцером, який набув військового знання у вишколах регулярних армій, включно з польською старшинською школою, яку закінчив з високою відзнакою. О. Гасин був добрим знавцем партизанського способу війни й знаменитим підпільником-конспіратором, якого совєтська розвідка кількаразово оголошувала вбитим.

Йому, мабуть, належить і пропозиція змінити тактику дії УПА після Другої світової війни. Враховуючи неспівмірне відношення військових сил Червоної Армії й УПА, восени 1946 року УГВР дала доручення командирам та бійцям УПА “спокійно переходити з повстанських форм боротьби на підпільно-конспіративні”. Головний командир УПА ген. Роман Шухевич та його шеф майор Олекса Гасин успішно розв’язують це доручення в часі найбільш посиленого терору військ совєтського Міністерства державної безпеки (МҐБ) та Міністерстава внутрішніх справ (МВД) проти УПА.

Гасин дотримувався засади, що в модерних обставинах підпільної боротьби найкращу безпеку для підпільника давало місто. Але, на жаль, у його випадку місто стало його трагічним кінцем. Бажаючи побачити своїх дітей 31 січня 1949 року, які переховувались у Львові, Олекса Гасин потрапляє у засідку таємної служби совєтського МВД. Щоб не опинитися в їхніх руках живим, Олекса Гасин власним пострілом закінчує своє життя недалеко Львівської головної пошти. 

З характеру й діяльности ген. Олекси Гасина бачимо, що підпільна боротьба, а відтак військова, яка провадилась на кількох фронтах – протипольському, протинімецькому й протиросійсько-совєтському, була для нього боротьбою соборною всеукраїнською і для всеукраїнських інтересів.    

Хай цих кілька рядків з нагоди цієї великої дати відсвіжать нашу пам’ять про Олексу Гасина й підсилять наше почуття, що в народі нашому існували й існують люди такої великої й усецілої посвяти для загальнонаціонального добра. Бо якраз на таких прикладах формуються великі характери, що допомагають народові встати з колін.