Відійшов у вічність заслужений діяч д-р Василь Верига

“Все, що мав у житті, він віддав. Для одної ідеї. І горів, і яснів, і страждав...”

  (Іван Франко)

Але так віддав, і так жертвенно і чесно страждав, що можемо сьогодні сказати, що для Василя Вериги “Заповіт” Тараса Шевченка, з якого лунає заклик “Кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте!” став справді наріжним каменем і напрямним дороговказом у його земському житті!

По Торонто рознеслася сумна вістка – 30 грудня 2008 року на 87-му році життя упокоївся визначний громадсько-політичний діяч, відомий історик, публіцист, вчений та колишній старшина чотовий-підхорунжий Дивізії “Галичина”.

Блаженної пам’яті д-р Василь Верига народився 3 січня 1922 р. у бідній селянській українській родині в селі Колодрібці Заліщицького повіту  в Галичині. В рідному селі надзвичайно успішно закінчив початкову школу. У той час помер батько Василя. Мати не могла забезпечити синові умов на продовження науки. Але знайшлися добрі люди, які допомогли Василеві матеріально, і він продовжує навчання спочатку в польській гімназії в м. Заліщиках, а пізніше – у Коломийській українській гімназії, в якій вже під час війни здобув середню освіту. Василь ще як учень середньої школи зарекомендував себе як талановитий публіцист і здібний молодіжний організатор та активний культурно-освітній діяч. З молодих років він цікавився історією України, зокрема Визвольними змаганнями.

Коли наприкінці квітня 1943 р. було проголошено формування Дивізії “Галичина” і цю ініціативу пітримала більшість українських організацій, крім бандерівців, Василь добровольцем вступає в ряди Дивізії “Галичина”. Перейшов військовий вишкіл у таборі “Гайделяґер” і в Дахау біля Мюнхена і незабаром був кинутий зі своєю військовою частиною на фронт, у Бродівський котел. У тих боях Василь перейшов через неймовірне земське пекло випробувань, через болісні втрати друзів, які виявляли неперевершену мужність в обороні рідного краю. З цієї долини смерті В. Верига з розбитою частиною дивізійників дістався через Мукачів та Дебречин до Будапешту, а відтак – капітуляція Німеччини і кінець війни. Серед інших Василь потрапляє в полон, перебуває в Італії, Англії, а відтак емігрує до Канади.

У Канаді, в Торонто, В. Верига важко працював на пошті, наполегливо вивчав англійську мову і одночасно завершував студії бібліотекарства. Після цього отримав працю в університетській бібліотеці, в якій працював аж до виходу на пенсію у 1987 році. В цій бібліотеці В. Верига виконав надзвичайно корисну працю щодо популяризації української тематики серед студентства. Крім того, працюючи в бібліотеці, В. Верига закінчив історичний факультет в Оттавському Університеті зі ступенем магістра. Далі продовжував студії і в 2002 році здобув звання доктора історичних наук в УВУ, в Мюнхені.

В українській історії є багато заслужених для рідного народу імен, але з великою приємністю стверджую, що постать д-ра В. Вериги серед тих імен найбільш унікальна. Василь Верига був не лише високоосвіченою людиною, яка відзначалася глибокою розсудливістю і була врівноважена політично, але притому це була сильна індивідуальність, багатогранна і дуже плідна у своїй творчій та громадській роботі. Словом, це була прекрасна людина, якої на довгі часи нам буде бракувати у нашій громаді. В. Верига увійшов не лише в історію української діаспори, він своїми ділами увійшов в історію України і Канади – як вчений і як воїн.

Звичайно, в розмірах цієї статті я не маю можливости детальніше розвити цю тему, як рівнож не маю можливости охопити багатогранну спадщину В. Вериги. Я лише натяком вкажу на засяг велетенської і титанічної праці Покійного. Автор цієї статті мав змогу познайомитися з д-ром В. Веригою на початку 80-х рр. у Торонто. Від того часу ми зустрічалися на різних загальноукраїнських імпрезах та на Богослуженнях у церкві Св. Миколая, до парохії якої належали. При наших несистематичних зустрічах ми найчастіше обмінювались думками про події в Україні та про його творчу, багатогранну науково-письменницьку діяльність.

В. Верига є автором понад 500 статей, нарисів, рецензій, переважно на історичну тематику, ряду наукових праць, монографій та інших довідок. Велике наукове значення має цикл його статей “З історії Визвольних змагань”. Притому бл. п. В. Верига є автором понад 20-ти книжкових видань. До деяких мені пощастило писати рецензії. Я з винятковою шаною ставився до творчости пана Василя. Для мене він був і назавжди залишиться великим авторитетом. Це, на мою думку, була кришталево чиста людина, яка завжди ставила загальне, національне понад особисте. Надзвичайно велике значення мають його праці як українською, як і англійською мовою. Усі його твори – це ґрунтовна і яскрава розповідь, в яких умовах довелося жити українському патріотичному поколінню та відстоювати українську справу.

    Бл. п. Василь Верига брав дуже активну участь у громадському житті. Протягом свого перебування в Канаді був у проводі УНО Торонто і Канади, очолював Крайову Управу Братства колишніх вояків 1-ої УД УНА. У 1988 р. був обраний генеральним секретарем СКУ, у 1993-1998 рр. виконував обов’язки 1-го заступника президента СКУ. Одночасно від 1996 по 2004 рр. був заступником голови НТШ Канади і членом УВАН, понад 15 років – провідним членом Дирекції Української Кредитової Спілки в Торонто. Вчив на курсах україно-знавства, діяв у Патріархальному Русі та був редактором журналу “Вісті Комбатанта”. Велику наукову і матеріальну допомогу Василь Верига надав при виданні “Енциклопедії Українознавства”, був спонсором і жертвував на різні українські проекти. Від часу відновлення Української держави в 1991 р. В. Верига десять разів їздив в Україну і там давав цінні вказівки та розсудливі поради щодо зміцнення і закріплення нашої державної незалежности. Дуже активну участь брав у міжнародних наукових з’їздах, сесіях та різних конференціях, на яких виголошував змістовні доповіді.

Попри всі вияви своєї громадської та патріотичної діяльности, Василь Верига одночасно був дбайливим чоловіком, батьком і дідусем. У 1952 році одружився з п. Оксаною Альботою, рід якої походить із Закарпаття, і в їхній родині прийшло на світ четверо дітей. Дружина, як і діти, сприяли громадській та науковій роботі Покійного. Вони всі відчували, наскільки віддано і жертвенно він працює і серцем та душею боліє й переживає за долю своєї улюбленої України.

Дрижить рука, коли пишу ці слова про заслуги і славу бл. п. Василя Вериги, нашого лицаря української культури, який відійшов зі своїм доробком у безсмертя. Хочеться закликати всіх: не допустім, щоб був засипаний в могилу той великий доробок, який за роки наполегливої праці зумів створити цей наш національний Велетень.

За свої осяги у праці д-р Василь Верига був нагороджений “Золотим Хрестом Заслуги”.

Видно, такою була воля Всевишнього, щоб на канадській землі виросла ще одна українська могила...

2 січня 2009 р. у похоронному заведенні Кардинала в Торонто була відправлена Панахида за упокій померлого д-ра Василя Вериги, а 3 січня, у день народження В. Вериги, в церкві Св. о. Миколая відбулася прощальна Служба Божа, а відтак тіло бл. п. Василя Вериги похоронено на українському цвинтарі Св. Володимира в Оквіллі. Всі похоронні відправи при численній участі українців Торонто відслужив о. д-р Роман Лобай, парох Свято-Миколаївського храму. Після похорону відбулася тризна в Домівці УНО, що при вул. Еванс у Торонто. Тризну провадив мґр. Михайло Ромах, а зі словом у пошану Покійного виступили: Тарас Підземецький – президент УНО Канади, Марійка Шкамбара – від СКУ і КУК, Дарія Даревич – голова НТШ, Роман Колісник – редактор “Вістей Комбатанта”, Люба Пендзей та Василь Сидоренко – зі спогадами як співпрацівники бібліотеки.

   На завершення цього спогаду хочу скласти горем опечаленій родині найщиріші співчуття. Хай Милосердний Господь кріпить Вас і держить у Своїй опіці по втраті найдорожчого мужа, п. Оксано, батька, Андрію, Любо, Петре, Оленко, і співчуття п’ятьом внукам.

Нехай канадська земля буде Покійному легкою.

Вічна Йому пам’ять!

 Ярослав Стех