Новітні раби, або Як бути рабом?

Микола Латишко

Найперше треба повірити, що все те, що діється на цьому світі, – від Бога. Є ж навіть такі, що переконують нас, що “і волосинка не впаде з голови без волі Божої”. Якщо так, то питань і пояснень більше й не потрібно. Все зрозуміло. На все є одна відповідь. То воля Божа.

Отже, якщо загинуло шість мільйонів жидів під час Голокосту, значить то була “кара Божа”. Якщо загинуло сім чи десять мільйонів українців під час Голодомору, ну так то ж була... А для того, щоб таке натворити, потрібний був і Гітлер, і Сталін. А “всяка ж влада – від Бога”... А всяка влада – це “пани”, навіть якщо та влада є “диктатурою пролетаріату”. А раби мусять виконувати волю пана і навіть помагати йому бути паном. Це ж ціль життя раба! О, він може мріяти бути вільним, але боротися за те – ні в якому разі!

Щоб бути кращим рабом, треба і говорити панською (російською, польською, німецькою чи будь-якою) мовою. Не може ж Жириновський, чи Путін, чи будь-який москаль приїхати в Україну і говорити по-українськи. Вони знають, що вся Верховна Рада і вся Україна мусять до них говорити по-російськи. Не буде ж пан до своїх рабів говорити  їхньою мовою. (Чогось мені приходить в голову Київ...)

З бігом часу людина витворює відповідні гени, будь-які, навіть рабські. (Це вже давно доведено наукою.) Отже, якщо комусь подобається торгувати, продавати чи гендлювати, то на те є причини – гени. Як хтось любить гроші, а хтось випивати – на все те є причини... (?) Чи Ви, читачу, мене розумієте?

Кажуть, що Бог дав людині розум і вільну волю. Отже, дехто думає (вживає розум!) і каже те, що думає (так, як оце я), а інші кажуть: “Ну, так треба ж думати, що кажеш”. Тобто не казати того, що думаєш чи плануєш зробити. (Бути фальшивим?!) Це мені нагадує кандидатів у Президенти України. Одне кажуть, а друге роблять. Але вони не винні. У них витворились такі гени. Гени брехунів!

Народ все це знає. І нікому вже не вірить, бо ж вся совєтська система була побудована на брехні. А тепер ті самі люди, що в ній “виховалися”, пробують жити “демократично”.

Народ опановує зневіра і байдужість. Люди вже знають, що і в демократії чим більший брехун – тим легше він переконує маси, що він говорить правду. На цьому побудована вся реклама, чи, як тут кажуть, advertising. Всі продавці знають, що advertising works. (Реклама допомагає!) Кому?

Я – не історик. А все ж таки мене дуже цікавить, чи в інших народів-держав було колись по 168 партій і по 18 претендентів на Президента держави, як це є тепер в Україні. Чи це нормально, чи це по-українськи? (Мій Google цього не пояснює...)

І всі ті рабські кандидати їздять до “пана” в Москву і там питають тих московських “панів”: “Чим я ще можу прислужитись вам?” (Продажні шкури!) Для них своя українська національна свідомість є просто ворожа.

Почуття меншевартости є ознакою рабських генів. А треба (так кажуть науковці) аж сім поколінь, щоб ті гени змінилися. Чи витримає Україна так довго? Звичайно, я маю на увазі Вільна, Самостійна і ні від кого Незалежна. Бо ж інших “Україн” у нас тепер є багато.

Коли поет Василь Симоненко читав свій вірш про Україну

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю...

і

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова... –

його один із присутніх совєтських “літераторів” запитав: “А про яку це ви Україну говорите?!” А Василь йому відповів: “У мене Україна одна. А у вас?” Йому було лише 28 років. А в 29 його вже не було. Чи та відповідь, чи вірш мали з тим щось до діла?..

Який же той Симоненко був наївний! Забув, що Україна була і совєтська, і російська, і радянська, і “Западная”, а тепер ще й і велика, і мала, і Східна, і Наддніпрянська, і руська, і польська, і Центральна, і Південна, і Південно-Східна, і Закарпатська, і Підкарпатська, і русинська. А є ж такі “України”, де люди деколи не хочуть навіть признаватись, що вони українці. Вони просто кажуть: ми галичани, волиняки, лемки, кримчани, херсонці (це де Махно “гуляв” у Гуляйполі)... А є і православна Україна, і католицька, і буковинська, і румунська, і мадярська, і навіть новонароджена “Придністровська Республіка”. Тільки ті, не знаючи, хто вони є, назвали себе локально, тобто де вони є, а не хто вони є. Їм не грає ролі!

Звичайно, Росія зрозуміла це відразу. Сказала їм, що вони “руські”, дала їм “руські” паспорти і пообіцяла, що вона їх оборонить від ... будь-кого. І тим самим поширила свою “сферу впливу” на чужі території. (Знову!) Краще ж забрати чуже, ніж віддати своє! Це так “по-християнськи”... “Возлюби свого ближнього”...

А все ж таки: чому раб є рабом? Може, це має щось до діла з християнством, а особливо московським? Ми ж навіть і співаємо: “Зо святими упокой, Христе, раба Твого”. Може, це тому, що він ціле своє життя був “добровільним рабом”?

Багато українців (і не лише!) розв’язали собі “українську проблему”. Навчились чужої, пануючої мови, додали до прізвищ “ов” (Молот став Молотов, Хрущ – Хрущов і т. п.), вони вірно служать панові з Москви, проклинають або й вбивають усе українське і живуть “як кум королю і сват міністру”.

Дехто з нас називає їх зрадниками, перевертнями, яничарами, лакеями, а я – рабами. А рабство є і мовне, і фізичне, і культурне, і політичне, і національне.

Але всі ті народні епітети не розв’язують справи для України, бо тих добровільних рабів є вже аж забагато.

У сучасній вищій політиці це називається “злиттям народів”, або melting pot, або просто “вінегрет”. Є вже й такі, які кажуть: “А яка різниця, хто є хто, де живе, кого чи що продає? Аби зробив!” Прийшла нова “філософія життя”. Філософія змушеного добровільного рабства.

Хоча віра в західному світі і занепадає (статистика!), в Україні вона відроджується. А з вірою і любов’ю до своєї Батьківщини є і надія на кращу майбутність України, бо ж Україна є безсмертна!