Місцеві депутати в Івано-Франківську та
Тернополі вслід за депутатами у Львові проводять позачергові сесії біля
пам’ятника Степанові Бандері, протестуючи проти рішення суду про позбавлення
його звання “Герой України”.
Напередодні
голова Львівської обласної ради оприлюднив звернення, ухвалене депутатами, із
критикою судових рішень про визнання недійсними указів президента про
присвоєння Степанові Бандері та Романові Шухевичу звання “Герой України”.
Остаточне
рішення у справі про це звання має винести Вищий адміністративний суд.
Василь
Расевич, старший науковий співробітник Інституту історії імені Крип’якевича АН
України, в інтерв’ю Бі-Бі-Сі висловив думку, що “взагалі варто було б Україні
припинити цю практику надання такого звання і присвоєння звання “Герой України”.
Бі-Бі-Сі: Чи згодні Ви з тим, що героїв визначає історія,
як це заявила речниця президента Януковича Ганна Герман?
В. Расевич: Як історик я, безумовно, мав би підтримати таку думку про те, що
героїв історії визначає сама історія. Якби ця думка не виходила від Ганни
Герман. Ганна Герман, заявляючи дійсно такі конструктивні пропозиції, забуває
про те, що це питання актуалізує теперішня Адміністрація президента Віктора
Януковича. Але я хотів би трохи інше сказати.
Хотів би сказати, що тепер цими рішеннями суду ми фактично пожинаємо
плоди історичної політики ще попереднього президента України Віктора Ющенка. Віктор
Ющенко замість того, щоб позбутися рудиментарних практик, радянських практик –
таких, як існування звання “Герой Радянського Союзу”, – абсолютно перейняв ті
всі методики, ті всі практики і також взявся за присвоєння “Героїв України”
різним особам.
Бі-Бі-Сі: На Вашу думку, якщо говорити про Бандеру,
Шухевича чи інших, чи вони би почувалися добре у списку Героїв України, які
зараз налічують чи не більшість директорів, у яких геройство полягало
насамперед у тому, наскільки високою була їхня посада?
В. Расевич: Я думаю, що присутність цих прізвищ двох, які ви
назвали, у цьому довгому списку дуже різношерстих, різноманітних героїв є
просто карикатурною. А через те взагалі варто було б Україні припинити цю
практику надання такого звання і присвоєння звання “Герой України”.
Бі-Бі-Сі: Я знаю, що Ви як історик критично налаштований
до постаті чи принаймні певних аспектів діяльності Бандери, але кого взагалі
можна називати героєм? Не присвоювати звання, не присвоювати орден, а взагалі
якщо оцінювати українську історію – чи варто взагалі апелювати таким поняттям?
В. Расевич: Для мене як для історика це взагалі такі поняття,
які не мали б являтися на моєму професійному шляху. І я вважаю, що історик,
котрий героїзує окремих історичних осіб або окремі історичні події, є дуже
некваліфікованим. Але суспільство все-таки потребує, напевно, якогось
позитивного досвіду, якихось позитивних якщо не героїв, то якихось позитивних
прикладів минулого, які би мали надихати окремих людей. Напевно, дуже багато є
таких, які би цього хотіли. Але для цього, мені здається, вартувало б обирати
більш нейтральні якісь особистості. І, зокрема, я думаю, що не виникло б
великої проблеми, якби таким символом, наприклад, для Західної України міг би
стати колишній Митрополит Греко-Католицької Церкви Андрей Шептицький.
Бі-Бі-Сі: Хотілося би почути Вашу думку як історика щодо
того, наскільки ми з наших м’яких крісел сучасності і ХХІ сторіччя можемо собі
дозволити критикувати методи людей, які діяли переважно в умовах війни, в
умовах окупації, в умовах жорстких дій проти них? Я маю на увазі, наприклад,
методи революційного тероризму, ОУН і так далі. Чи можемо ми насправді вільно
критикувати чи засуджувати, чи ми просто повинні дивитися, вивчати і
враховувати уроки?
В. Расевич: Насправді не залежить, на якому – м’якому чи твердому – стільці ми
сидимо, в якому -– затишному або ні – кабінеті ми знаходимося. Насправді є
загальні цінності, є якісь вироблені суспільством, людством загальноприйняті
принципи, і ми маємо їх дотримуватись. Відповідно до тих моральних засад ми
маємо оцінювати для себе, не для того, щоб написати якийсь гарний історичний
твір або створити чергового кумира.
Ми маємо перш за все для себе визначити таких-от моральних авторитетів
або осудити діяльність якихось окремих груп чи осіб. Я хочу сказати таке, що
надзвичайно, знову ж таки сміливо і влучно висловився у 1934 році Митрополит
Андрей Шептицький про вбивство членами Організації Українських Націоналістів
видатного українського діяча, директора української гімназії Івана Бабія. Він
сказав, йому вистачило духу тоді сказати, що святу справу не можна робити із
закривавленими руками. Тому ні тактика революційного терору, ні нагнітання і
ведення до національної революції, тобто нагнітання ситуації до нестерпної, і,
перш за все, для свого народу, для свого населення, не можуть бути виправданими
жодними священними чи іншими цілями.
Бі-Бі-Сі: Чи можна взагалі відійти від оцінок? Я вам
назву такий приклад у школі британській: коли вони вивчають історію, їм не
кажуть, що король Генріх VIII погано вчинив, коли
відрубував голови своїм дружинам, їм не кажуть – це гарно чи погано, гарний він
був чи поганий. Вони просто це вивчають. І вони вивчають факти. Чи може бути
так в Україні?
В. Расевич: Насправді абсолютно абстрагуватися і піднятися, так
би мовити, і зосередитися лише на фактах – це трошки утопічне уявлення про
історію. Історик, описуючи якісь історичні події чи якихось історичних осіб,
хоче він того чи не хоче, дає якісь певні оцінки, вкладає якусь певну
концепцію, якусь певну систему, тим самим знову ж таки оцінюючи ці події. А з
іншого боку, я є великим противником інструменталізації історії. Зокрема, це
стосується знову ж таки такої недавньої фактично і такої болючої, бо ще живі
люди, історії, як історіїя Другої світової війни.