Наскільки українським є українське бароко?

Професор Радослав Жук є особою надзвичайно шанованою як у Канаді, так і далеко поза її межами. Видатний архітектор нашого часу, він уславився своїми чудовими проектами, особливо українськими церквами, що милують око його сучасників у Торонто і Вінніпеґу, Калґарі і Рочестері, Тандер Беї (Онтаріо), Тиндалі (Манітоба), Керґонксоні (штат Нью-Йорк), а віднедавна і у Львові, в Україні. За вражаючі будівлі, в яких органічно поєднані риси традиційної дерев’яної архітектури українських Карпат з досягненнями модерної архітектурної думки, проф. Жук був неодноразово відзначений престижними нагородами, серед них – найвищою в Канаді медаллю генерал-губернатора за храм Св. Стефана в Калґарі.

 Ростислав Жук – не лише блискучий архітектор-практик, він також і глибокий знавець історії та теорії архітектури, який довгі роки навчав студентів у Торонтському Університеті та Університеті Маꥳлл у Монреалі. Тому цілком зрозуміло, що його доповідь про українську церковну архітектуру доби Івана Мазепи в західноєвропейському контексті, яка відбулася на запрошення НТШ 19 листопада у Торонтському КУМФі на Блюрі, зібрала велику громаду зацікавлених слухачів.

Як відомо, гетьман Іван Мазепа був великим меценатом архітектури та мистецтва. Він ініціював та фінансував спорудження багатьох чудових будівель в Україні, особливо величних церковних храмів, а також відбудову зруйнованих на той час визначних пам’яток княжої доби, таких, як собор Св. Софії та Михайлівський собор у Києві, чи Троїцький собор у Чернігові. Ці будівлі багатьма істориками вважаються шедеврами української архітектури, більше того – взірцями суто українського, національного варіанту барокового стилю. У своїй доповіді проф. Р. Жук зробив спробу прослідкувати джерела української архітектури на основі аналізу архітектурних планів різноманітних храмових будівель різних епох та країн Європи.

Як зазначив проф. Жук, у храмовій архітектурі різних епох віддзеркалилися різні концепції пошуків людини дороги до Бога. Перші церкви брали за взірець римські будинки: круглий, на зразок Пантеону, з головною центральною частиною; і базиліканський, подовгастий, з визначеним відчуттям напрямку до абсиди. На основі різноманітних поєднань обох планів було збудовано багато церков, зокрема і у Візантії, звідки один з варіантів імпортовано в Україну княжих часів (типовий приклад – собор Св. Софії в Києві). Епоха Ренесансу приносить нову концепцію пізнання Бога – через досконалість геометричних форм. Такими досконалими формами вважалися коло, квадрат, гексаґон та октаґон, тому поширеним є план храму у формі рівнораменного – грецького – хреста, з домінуючою центральною частиною. Епоха бароко приносить нові ідеї. Поступ науки, відкриття в ділянках астрономії, геометрії та тригонометрії давали підстави вірити, що Бога можна відчути на Землі. Архітектурні форми стали динамічними, а одним з улюблених планів організації внутрішнього простору храму став подовгастий латинський хрест.

 На думку проф. Жука, досягнення західноєвропейської архітектури були добре відомі українським будівничим за часів І. Мазепи. Багато церков було збудовано за планом латинського хреста, як, наприклад, Братська церква і церква Св. Миколая на Подолі та Троїцький собор у Чернігові. План рівнораменного хреста зустрічається рідше, однак і його можна знайти. Зокрема, такий план було покладено в основу церкви Спаса на Берестові, що була зведена на частині фундаменту давнього візантійського храму, та церкви Св. Георгія Видубицького монастиря.

То що ж можна вважати властиво українським у церквах мазепинського бароко? Оригінальність – в індивідуальній інтерпретації запозичених елементів, їх групуванні, їх неповторному ритмі. Наприклад, прототип переднього фасаду багатьох українських церков з трьома вежами можемо знайти у Зальцбургу, однак якщо австрійська церква має дві бокові вежі, вищі від центральної, то Троїцький собор у Чернігові – навпаки, бокові вежі, нижчі від центральної, що надає йому неповторного вигляду. Унікальним для українського бароко є і багата оздоба стін, що викликає в уяві вигадливі українські вишивки.

Доповідь проф. Жука викликала багато питань та жваву дискусію. Дослідження видатного архітектора довело ще раз органічну врослість української культури в загальноєвропейський контекст.

Дагмара Турчин-Дувірак

PHOTO

Професор Радослав Жук