“На початку було Слово”

У 200-річчя Маркіяна Шашкевича

Ярослав Розумний

Заходами Українського Католицького Університету (УКУ) у Львові та при співпраці Інституту Славістики Віденського Університету у приміщенні Товариства “Свята Софія” при via di Boccea 478 в Римі 8-9 грудня 2011 року відбулася Міжнародна наукова конференція для відзначення 200-ліття від народження пробудника Галицької Руси, о. Маркіяна Шашкевича, під загальним гаслом “На початку було Слово”. Технічним організаторам програми конференції був Олег Турій, проректор з наукової роботи УКУ у Львові.

У відкритті конференції взяли участь і привітали присутніх Єпископ Діонісій Ляхович, візитатор українців-католиків Італії та Іспанії, Єпископ Гліб Лончина, Екзарх українців-католиків Великобританії, й Тетяна Іжевська, посол України у Ватикані. Модератором відкриття був о. Іван Дацько, голова Т-ва „Свята Софія”.

У програмі конференції брали участь доповідачі з Австрії, Італії, Канади, Німеччини, Польщі й України. Українську групу преставляли такі доповідачі: Михайло Шалата з темою “Шашкевичезнавство періоду Незалежности України”, Роман Лубківський – “Маркіян Шашкевич – Апостол українського національного відродження”, Дмитро Павличко – “Маркіян Шашкевич і сучасна Україна”, Олег Турій – “Ідеї “Руської Трійці” в період “Весни народів”, Остап Середа – “Руська Трійця” та ранні народовці”, Ганна Дидик-Меуш – “Русалка Дністрова” в контексті української мови попередніх періодів” та Наталя Хобзей – “Лексичні джерела творчості “Руської Трійці”.

Віденську групу представляли: Міхаель Мозер з темою доповіді “Роль Маркіяна Шашкевича в розвитку української мови й процесі націотворення”, Филип Гофенедер – “Маркіян Шашкевич у радянському контексті”, Катажина Гібель – “Маркіян Шашкевич і польська література”, Марія Гефінґгоф – “Богословська термінологія у творах Маркіяна Шашкевича”.

Рим репрезентували о. Іван Музичка та Оксана Пахльовська. Перший говорив про Маркіяна Шашкевича як предтечу і пробудителя національного відродження Галичини, а Оксана Пахльовська про європейську рецепцію української літератури періоду національного відродження.

На тему “Між австрійським лоялізмом та галицько-українською ідентичністю: причинки до історії роду Шашкевичів” промовляв Станіслав Стемп’єнь з Перемишля. А про роль західної української діаспори в періоди застою й цензури на материку доповідав Ярослав Розумний з Вінніпегу.

Зголошена доповідь Дітера Ґетца з Нюрнберґу (Німеччина) на тему “Українське питання” на Слов’янському Конгресі у Празі” з огляду на хворобу доповідача не була прочитана. Всі доповіді конференції будуть опубліковані в окремому збірнику.

Склад доповідачів за національним походженням, академічним стажем і тематикою був різноманітним. Програма віддзеркалювала характер епохи “Весни Народів”, участь українських представників з акцентом на центральну особу того руху – на Маркіяна Шашкевича та на регресивний – політичний, культурний, суспільний та економічний стан у сучасній Україні.

У доповідях і дискусіях проходили основні, закладені в підвалинах Шашкевичевої програми пробудження й відродження насиллям приниженого народу – мова, спадщина, організованість і свобода.

Мову Шашкевич бачив насамперед як віддзеркалення духовного обличчя народу, як ознаку його самобутности, бачення світу довкола себе та як чинник, який формує людську настанову.

З цього випливає ставлення народу до своєї свободи – найшляхетнішої ознаки людської гідности. Темою його першої проповіді була неволя народу маронітів під турецьким пануванням, а у своїй поезії він наче закликає весь свій народ обабіч Збруча – “Відкинь той камінь, що ти серце тисне!.. Ти не неволі син!”

Джерело сили для цього усвідомлення Шашкевич знаходить у досвіді народу, висказаному в пісні, легенді, героїчному епосі народу – від середньовіччя до нинішнього дня. 

Перепону відродженню Шаш-кевич бачив у людському егоїзмі й зависті – “Зависть най нас не спиняє” і наголошував роль розуму та хотіння – “Ум, охота хай засяде”. А основним і актуальним, як і сьогодні, була об’єднаність як ворог страху: “Разом, разом, хто сил має, / Гоніть з Руси мраки тьмаві...”

Ці гасла, як і подібні Шевченкові, мали політичне, психологічне та моральне значення. Вони сприймалися і резонували в усіх верствах галицького суспільства – серед молодої світської інтелігенції, серед духовенства, студентства, молоді й селян-хліборобів.

Маркіян Шашкевич прожив усього 31 рік і сім місяців, але за цей короткий час він зумів повернути думання мільйонів та здобути собі вдячність народу, якому він повернув гідність. При перепохованні його тлінних останків з невеликого села Новосілки на Личаківський пантеон у Львові 31 жовтня 1893 року, у 50-ту річницю смерті, його домовину почесно везли волами й напереміну несли священики та селяни як вияв найвищої шани.

Тому незрозумілим контрастом є неуважливість теперішнього уряду України, з її президентом на чолі та його міністрами і дорадниками, які не вважали необхідним відзначити 200-річчя від народження Шашкевича на державному рівні й тим пошанувати почуття понад 30 мільйонів громадян держави українського роду. Не відзначено великого державника, який підняв з колін підавстрійського русина і відвернув очі багатьох збаламучених галицьких москвофілів, котрі шукали “порятунку” в московського царя.

Відрадним, однак, був факт, що в цій конференції взяли участь доповідачі, половина з яких – представники молодого покоління різних країн: Австрії, Італії, Канади, Німеччини, Польщі та України. Це академіки, професори університетів, доктори наук та дослідники українських дисциплін, люди вільного західного демократичного мислення, яке вповні зливалося в одне русло з мисленням Маркіяна Шашкевича.

Все відбулося достойно у привітному та гостинному Римі, без “рідних” регіональних парканів і моря жандармів за тими парканами; відбулося так, як має відбуватися вшанування державника, котрий, як висловився Юрій Шевельов, “заклав справжні невмирущі підвалини відродження своєї нації”.

PHOTO

Маркіян Шашкевич