Бл. п. Василь Гайдай

У 17-ту болючу річницю відходу у вічність Василя Гайдая у Вінніпезі 6 лютого 1997 року замість квітів на могилу складаю пожертву у фонд Вашого видання.

Очі Василя Гайдая бачили воскресіння України у 1991 році. Він повернувся на свою Батьківщину підтримати становлення її самостійності, але невблаганна хвороба обірвала його життя на високій ноті його духовної роботи в національному осередку рідного Києва, рідного села Гореничі. Як свідчать роки, боротьба за вільну, незалежну Україну триває, і не гасне віра в перемогу сподівань народу.

Згадуючи Василя Гайдая, я не можу не пом’янути його побратимів, які віддали життя служінню Батьківщині, справу яких сьогодні продовжує молоде покоління співвітчизників, котрі народилися в часи незалежної України. У кожному дні сучасної Батьківщини – імена: Анатолія Жуківського, Юрія Гвоздулича, Петра Пісоцького, Степана Лугового, Івана Байрака, Олекси Федорука, Віктора Степаненка, Георгія Живила, Івана Хохлача, Дмитра Яремчука, Петра Данелюка, Степана Семуся, Миколи Парасіюка, Володимира Климкова, Галини Топольницької, Миколи та Ірини Суховерських, Василя Атаманчука, Василя Нагірняка, Ірини Шимків, Георгія Грицака, Миколи Мая, Степана Хроля, Василя Зеневича, Віктора Денеки, Романа Коваля, Віри Зелінської, Андрія Славича, Миколи Сергійчука, Демида Салючка... Світла їм пам’ять і вдячність. Нехай легкою їм буде гостинна канадська земля і вічною пам’ять у Канаді та в Україні.

Галина Гайдай