Ой, Морозе, Морозенку...

Walter Cap

Український народ славний з Морозів, Кочубеїв, згадати тільки двох його героїв. Бо чим далі в ліс – тим більше дерев. Що ж, теперішній герой тяжко працював для народу, для його єдности, бо ніби хтось – хто? – ствердив, що в Україні є дві України. Принаймні, якщо не рахувати третьої у Криму, четвертої у Севастополі, п’ятої на Чорному морі ітеде... Всі політики її роз’єднують, а Мороз єднає. Вже від часів свого побуту в Комуністичній партії більшовиків, за старих добрих часів, у яких товариш Мороз Олександр єднав народ довкола партії Леніна. Про Сталіна в той час більше забули, як чули. І соціалістом він залишився, відколи перестав бути комуністом, аж доки не став капіталістом. Зовсім припадково.

Що ж, Мороз в Україні народився, в Україні виріс і в неньці-Україні став політиком. Лідером Соціалістичної партії. І випробовував політичні вмілості до найвищого ступеня. Які  ж вони, ці вмілості?

Соціаліст, вийшовши з народу, працює для народу, вчився для народу у вищій партійній школі і вчиться в інших політиків. Для кого? Всі знають, хоч він не каже.

Політики – це особлива порода людей, які обирають шлях бути обранцями народу, але так, що ніби їх народ обирає. Однак вони самі себе обирають для того, щоб вони народом керували й над ним владарювали. Тому їм треба жити не хлібом самим, а ще й щось до хліба, наприклад, “Мерседес”. Як на пана Мороза – не конче.

Політики, як політики, є різні-ліпші й ще ліпші з ліпших. Ліпший з ліпших політик має “нюх”, де найближче до влади, якщо не на самім вершку. Тому коли вибухнула революція – Помаранчева, Мороз був на Майдані разом з Юлею Тимошенко і Віктором Ющенком. Але чи хтось бачив, щоб він тримав у руках помаранчевий стяг чи носив помаранчевий шалик? Тепер нагадали собі ті, що дивилися розплющеними очима, й кажуть: це не був Морозів Майдан, це був його квиток до майбутньої кар’єри. Тепер він збирає своє жниво на постпомаранчевому полі.

Кажуть, що в політиці нема ні приятелів, ні ворогів, а тільки інтереси. Проблема: чиї інтереси? Держави чи свої власні? Ця проблема розв’язана давно королем Франції Люїсом, котрий ствердив: держава – це Я! В нашій неньці-Україні питання заходить: хто Я? Президент чи голова Верховної Ради? Та ця проблема вирішиться скоріше чи пізніше, як у популярних американських Reality Shows, – хтось один виграє, а всі інші програють...

Тому кожного політика, як і звичайну людину, можна купити за відповідну ціну. Подейкують, що багатії “Регіонів” його купили. Одні кажуть, заплатили соціалістам 80 мільйонів; інші – 300 мільйонів. Ні провідники соціалістів, ні олігархи “Регіонів” не заперечують. Перші кажуть: доведіть! Янукович відповів на таке запитання журналістів, якби не зрозумів запитання, багатослівною плутаниною понять. Не конче політичних. Правдоподібно, триста, бо Мороз знає собі ціну. Інша нерозв’язка: в якій валюті – долaрами США (інші долaри в Україні нерадо визнають, а ще політики) чи євро?

Врешті останнє оскарження: як могли соціалісти зрадити свої принципи і піти в один блок з капіталістами, які, в основному, визискують робітничий клас? Відповідь проста: тепер кожний нардеп-соціаліст став мультимільйонером, то принцип фізики “з’єднаних посудин”, в яких рідина “вирівнюється”, здійснено політиками в політичній посудині – Верховній Раді України.

Чи Мороз зрадник? Який? Якби Мороз вчинив інакше, то він зрадив би сам себе... І народ зараз може заспівати стару козацьку пісню на новий постмодерний американський лад: “Ой Морозе, Морозенку...За тобою вся Україна плаче...” А ти? Смієшся по дорозі до банку...