СТОРІНКИ ВІРИ КЕ: ХРОНІКА    КОМЕНТАРІ    РІЗНЕ

Дата в серпні

15 серпня 1856 р. народився Іван Франко. Від смерти Шевченка ні один з українських письменників не здобув собі більшого імени не всіх просторах України й на чужині, як Іван Франко. Це велике ім’я здобув Франко небуденним талантом та рідкісним багатством і різнородністю діяльности та творчої праці. Політика й поезія, публіцистика й філософія, новелістика й література, повість та історія, драма й етнографія, комедія й соціологія, література перекладів і редагування часописів – все це стало полем його творчої праці та глибоких дослідів. Він відчитував старі полинялі рукописи і разом із тим із глибин душі добував прецінні ізмарагди почування, уяви й думки; занурювався у дослідах над українськими апокрифами й повістями і разом із тим виливав страждання своє і свого народу, вслухувався в гомін українських народних пісень, поринав у глибінь прислів’їв, приказок і разом із тим намічував пильно людські типи й характери та виводив їх у своїх повістях; просліджував давні твори народної музи, наслухуючи водночас, як б’ється живчик життя його громадянства; сягав до індійських легенд, жидівських мелодій і разом із тим думав про поліпшення соціальних та економічних відносин народного життя, вказуючи нові шляхи.

 
(За В. Радзикевичем)

 
Поряд з активною громадською та літературною діяльністю Франко продовжував свої студії спочатку в Чернівецькому Університеті, згодом – у Віденському, де захистив докторську працю. З приїздом М. Грушевського до Львова у 1894 р. Франко тісно співпрацював з НТШ, став його членом, а з 1904 р. – почесним членом. Завдяки Франкові і Грушевському НТШ стало фактично академією наук напередодні війни 1914 року.

Куферок Івана Франка

12 червня 1877 року Іван Франко був заарештований. Його звинувачували у приналежності до таємної націоналістичної організації. Слідчий відвідав львівську квартиру Франка на Бенедиктинській площі, число 1. “Ось куферок, – сказала господиня, – шукайте, чого вам треба. Чим цей куферок небезпечний? Я там бачила тільки книжки і якісь записані папери”. – “Ще й який небезпечний, – відповів слідчий, – гірший від динаміту! Тим, що в куфрі, молоді люди хотіли державний лад висадити в повітря”. “Єзус Марія! – закричала господиня. – А мої діти стільки разів на тім куферку бавилися! І я сама не раз на цей куферок сідала. Беріть! Забирайте його, щоб, борони Боже, не вибух у хаті!” Слідчий усміхнувся і не сказав господині, що в куферку – політична література, приготовлена для революційного зриву!

Маляр піонерської Канади Василь Курилик

Василь Курилик, син другого покоління українських поселенців, постійно відчував у собі святий обов’язок, а властиво майже священну місію відтворити своїми картинами піонерські часи, щоб майбутні люди могли з першого погляду побачити, як було колись. На основі переживань свого батька Курилик змалював життя українського фармера-піонера.

Курилик народився у 1927 р. на батьковій фармі у Стоні Крік біля Гамільтону. Він був мрійником, добре вчився у школі, але на фармі користі з нього не було, – не так, як його молодший брат, що помагав батькові на фармі, а потім став інженером. Батько був з Василем досить суворий і хотів, щоб він був такий самий, як інші діти. Василь боявся батька, але набрав до нього великого респекту за його тяжку працю. З цього респекту і вродилася в нього ідея змалювати серію картин, що на основі праці батька представляли би життя українського фармера в Канаді.

Коли батько ще вспів побачити картини Василя, наказав йому, щоб не тратив надаремне часу, бо це його “рисовання та мальовання” буде перешкоджати йому в науці у школі. Після закінчення “гайскул” Курилик вступив на філософський факультет Манітобського Університету і скінчив його. В той час він прочитав “Портрет мистця як молодої людини” Джеймса Джойса, і ця книжка навела його на думку, що він повинен покинути все – батьків, минуле, добробут і стати тим, чим йому призначено бути, – малярем. Курилик так і зробив. Влітку перед закінченням останнього року університету відмовився працювати на батьківській фармі і пішов на працю лісоруба. Наступного року закінчив університет і проти волі батька записався на студії мистецтва в Коледж оф Артс в Торонто.

На жаль, студії в коледжі не задовольняли його. Тому на закінчення першого року він подався до Мексико, але й там повчився тільки 5 місяців. Звідти переїхав до шкіл у Парижі і в Лондоні, але, не знайшовши ніде того, чого шукав, вирішив іти своїми дорогами і вчитися малювати – через малювання. “Те, що я хотів, це була наука в одного майстра, а тепер усе навчання організоване на базі збірної науки”, – пояснював Курилик. Для малювання Курилик уживав свій стіл і, крім пензля, послуговувався різними інструментами, як шкрябачкою, вістрям до голення і навіть щіточкою до зубів. Він потрафив також намалювати одну картину впродовж трьох годин.

У 1961 році комітет при Торонтській мистецькій гaлepеї влаштував річну збірну виставку торонтських малярів. Комітет запросив з Нью-Йорку директора Музею модерного мистецтва Алфреда Барра, щоб вибрав одну картину з виставки для своєї галереї. Яке було здивування всіх, коли Барр вибрав єдиний на виставці образ Курилика “Град в Альберті”, виставлений навіть без його відома. Запанувала велика констернація, бо ніхто з комітетових навіть не знав, хто це такий – ВАСИЛЬ КУРИЛИК.

PHOTO

Mаляр Василь Курилик

Опінії

 
Багато людей дістало медалі за ЩОСЬ, часто за великий грошовий даток НА ЩОСЬ, часто за працю десь. Але НАЙКРАЩА І НАЙЦІННІША є скромна МЕДАЛЬ “БЕНЕ МЕРЕНТІ”, що означає “СПРАВДІ ЗАСЛУЖЕНО”.

* * *

 Тепер на книжковому ринку повно видань під заголовком “Ви є тим, що ви їсте”. Це

правда, бо коли я зустрічаю людей, відразу бачу, що вони їли – одні овес, інші сало...

* * *

 
Найважливіші слова:

1 – Так, це моя вина,

перепрошую.

2 – Ви зробили дуже добру працю.

3 – Яка ваша думка?

4 – Якщо можна...

5 – Дякую...

6 – Ми...

7 – Я.

* * *

 
Можете удавати, що ви

серйозні, але не можете

удавати, що ви дотепні...

 
* * *

 
Завтрашні квіти почали жити із сьогоднішнього насіння...

 
* * *

Як би ви не дбали про майбутнє, то воно все одно прийде дуже швидко...

* * *

Жити варто так довго, доки людина має живий ентузіазм і не є стара в душі.

* * *

 Не бійтеся братися за

незнайому справу: аматори

збудували ковчег, а

професіонали – “Титаник”.

 
* * *

 
Гумор сьогодні вимагає більше відваги, ніж полювання на

ведмедів...

 
* * *

 
Не приготовляймо СЬОГОДНІ молодих людей до ВЧОРА...

25-ліття школи Йосифа Кардинала Сліпого і ґрадуація класу студентів 2010-2011 рр.

Цьогорічна ґрадуадія студентів школи Йосифа Кардинала Сліпого була дуже величавою, бо вона сплелася із 25-літтям цієї школи. Студенти увійшли в залу у шкільних тоґах (офіційних одягах школи) і процесіоналом засіли у призначених лавках. Тоді Його Ексцеленція Єпископ Стефан Хміляр зі священиком Олегом Качуром відправили молебен, а маленький хор маленьких дівчаток доповняв усе, що звичайно співають дяки, солісти і хори. Цей маленький хор співав уміло, чисто, виразно, гарно і голосно. Після відправи до студентів промовляв Владика Стефан Хміляр. Привіт для всіх склав директор школ пан Б. Жила. Він викликав студентів, що брали участь у програмі, і викликав нагороджених студентів. По закінченні офіційної частини ґрадуації гості і студенти перейшли до великої кімнати, де столи були закладені тарелями, повними маленьких закусочок, що їх приготували мами і добровольці (переважно мами-добровольці!).

В імені вчителів і школи пан Б. Жила, директор:

We wish to extend a sincere thank you to the following sponsors for their generous contribution towards Graduation 2011

Ukrainian Catholic Women’s League (St. Nicholas Chapter)

Ukrainian Credit Union Ltd.

Buduchnist Credit Union

Josyf Cardinal Slipyj C.S.A.S

PHOTOS

Його Ексцеленція Єпископ Стефан Хміляр і священик Олег Качур

Маленький хор маленьких співачок, що колись виросте на великий хор великих співачок!

Хто був Лазар Мойсейович Каґанович?

Державний діяч і провідник комуністичної партії, лояльний прибічник Йосифа Віссаріоновича Сталіна. Він завідував адміністрацією транспорту і тяжкою індустрією в Радянському Союзі. Каґанович, жид (єврей), швець по професії, став головою Ташкентського уряду в 1920 р. Після успішного закріплення в Туркестані совєтської влади Сталін нагородив Каґановича постом генерального секретаря партії. Для Сталіна Каґанович був відданий слуга, але для України він був злочинцем і негуманним деспотом. Після смерті Сталіна у 1953 р. Микита Хрущов почав пересувати Каґановича на щораз нижчі урядові позиції і маловажні праці. У 1964 р. в західному світі появилася вістка, що Каґановича вигнали з комуністичної партії. В тому часі один журналіст західного світу написав, що бачив могилу Каґановича, але не було ніякого повідомлення.

Каґанович за життя запекло боровся проти українізації в Україні і доводив відомих українських діячів до самогубства (Хвильовий). У 1932 р. на третій конференції КП(б)У разом з В. Молотовим відмовився знизити надто високі хлібозаготівлі, призначені Україні, внаслідок чого вибух голод. У 1933 p. терором та голодом здійснював колективізацію України.

(Це давні часи, але варто з них витягнути Каґановича і дати йому відповідну відплату, хай не “спочиває з Богом”).

(P.S. Мушу ще додати, що Каґановичу не подобалася “ДЕСТАЛІНІЗАЦІЯ” Хрущова, і він вступив до “протипартійної групи”, що у 1957 р. хотіла усунути Хрущова, але це не вдалося. Між іншим, коли Хрущов бив черевиком по столі на конференції зі західними противниками, то черевик був куплений в Америці. Його син живе (а може, жив) в Америці і про це писав.)

PHOTO

Лазар Мойсейович Каґанович