Про “Голос” Марка
Роберта Стеха та “Ярмарок в Коломиї” Леопольда фон Захера Мазоха
Вечори, організовані літературно-мистецьким об’єднанням “Слово”, що
функціонує в Торонто при Науковому Товаристві ім. Т. Шевченка, завжди
викликають велике зацікавлення в українській громаді. Вони знайомлять слухачів
з найцікавішими постатями української літератури минулих часів, а водночас
представляють сучасних україномовних письменників Канади та Північної Америки. На
вечорі, який відбувся 24 червня у торонтському приміщенні КУМФ, були
репрезентовані два надзвичайно цікаві автори – Марко Роберт Стех і Леопольд фон
Захер Мазох.
Доктора Марка Р. Стеха добре знаємо як активного
видавця електронної Енциклопедії Українознавства, талановитого літературознавця
– автора численних есеїв, досліджень, книг. Він веде курси української
літератури та культури в Університеті Йорк у Торонто, а віднедавна – і напрочуд
змістовну сторінку “Очима культури” в україномовній програмі “Контакт”. Попри
всю цю таку різносторонню насичену діяльність, Стех пише романи. Його перший
роман “Голос” – власне його і презентував автор 24 червня – був виданий 2005
року і дуже високо оцінений критикою в Україні (за нього Стех отримав
Міжнародну літературну премію ім. М. Гоголя 2009 року). Тепер він працює над
другою книгою.
Переповідати літературний твір, на мою думку,
немає сенсу – його треба читати і осмислювати самотужки. Тим більше, такий
роман, як Стехів “Голос”, про який автор передмови Кость Москалець написав, що
роман “...спершу відлякує, потім спокушає і, врешті, заворожує своєю
ускладненістю”, що цей роман є “докладно скомпонований лабіринт, містична
візія, алхімічний акт, взірцева модель індивідуації”... Натомість, дуже цікаво
заглянути в лабораторію письменника, дізнатися, як виник задум роману, що
спонукало автора до саме такої і не інакшої будови твору, які ідеї стояли поза
самим процесом творення художньої матерії. Саме такий шлях обрав Марко Р. Стех:
перед тим, як прочитати уривок з роману, він розповів про ті, здавалося б,
випадкові події, які і привели до задуму його “Голосу”. Однією з них стала
історія, прочитана в “Toronto Star”, про бездомного
чоловіка, що блискуче грав у шахи, потім, після того, як замерз взимку на
вулиці, втратив пам’ять, а згодом згадав все, окрім одного – вміння грати в
шахи. На іншу, чимось суголосну історію, М. Стех натрапив в Лондоні, в “Daily Telegraph”: там надзвичайно
успішний і багатий маклер загадково пропав, а потім знайомий впізнав його на
паризькій вулиці у замизганій подобизні продавця квитків до порнокінотеатру. Нарешті,
ще одна подія-поштовх трапилась у Мексиці, під час спостереженння планерування
птахів: за траєкторією їхнього польоту вгадувалася форма вітру – звукової
хвилі, а отже, голосу, звідки і постала назва роману. Так з’явився задум твору,
де герой вирушає на пошуки знайомого, який несподівано зник, у процесі пошуків
натрапляє на рукопис його незавершеного роману, а потім виявляє, що роман той
не про зниклого, а саме про нього – того, що його шукає... І надзвичайно
інтригуючі вступні ремарки Марка Стеха, і його читання уривку, в якому герой
зустрічається з мером невеличкого приморського містечка, викликали величезний
інтерес всіх присутніх до цього справді таки визначного, глибоко
інтелектуального літературного твору. Приємно усвідомлювати, що наша українська
література, не така вже й багата на високоякісну прозу, поповнилася романом,
яким може пишатися красне письменство будь-якої країни світу.
Друга частина вечора була присвячена
письменникові з радше скандальною славою: Леопольда фон Захера Мазоха
пам’ятаємо за промовистий термін “мазохізм”, що увійшов до всіх сучасних
підручників психології та психоаналізу. Однак Мазох хоча й був австрійцем і
писав німецькою мовою, має прямий стосунок до України, особливо до Галичини. Він
не лише народився і прожив значну частку життя у Львові, а й писав про
Галичину, галичан та гуцулів і, як виявилось, щиро захоплювався нашим краєм та
його мешканцями (особливо мешканками). У вступному слові Михайло Траф’як розповів про життя і
творчість Мазоха, який за життя був дуже популярним і плідним автором більше
сотні романів, повістей та оповідань, а згодом – забутим, і асоційованим лише з
психосексуальним збоченням, що завдячує свою назву його імені. Тим не менше,
Мазох був таки здібним літератором. Недарма в Україні відроджується інтерес до
його творчості, перекладені й опубліковані його книжки, засновано Міжнародний
фонд Мазоха та навіть у Львові відкрито на його честь кав’ярню і споруджено пам’ятник.
У зачитаних уривках з книжок Мазоха постало
надзвичайно барвисте, екзотичне сприйняття автором галицьких образків. З
“Ярмарку в Коломиї”, який натхненно прочитала Лада Даревич, виринули картини,
що не поступаються пишності баґдадських базарів. У новелі “Опришок”, яку з
гумором представив Стефан Ґеник-Березовський, вирисувалась напрочуд гідна і
мудра постать старого гуцульського ватажка. Повість “Дон Жуан з Коломиї”, в
дотепній інтерпретації Галини Костюк, захопила амурними походеньками місцевого
залицяльника. А у “Святі обжинок”, майстерно прочитаному Юрієм Келебаєм, на тлі
розкішного сільського пейзажу постав образ розважливого русинського господаря. Найцікавіше
для нас, українців, у творах Мазоха – це його майже дитяче захоплення красою
нашого краєвиду, побуту, а особливо – наших неперевершених жінок, в яких, на
думку письменника, природно злилися Схід і Захід і які він називає гордими,
непокірними іспанками слов’янського краю.
Даґмара Турчин-Дувірак,
пресовий референт НТШ
Автор світлин – Дарія Даревич
Марко Стех
Зліва направо: Галина Костюк, Марко Роберт Стех, Лада Даревич, Стефан
Ґеник-Березовський, Михайло Траф’як, Юрій Келебай