“Антонич був хрущем і жив колись на вишнях...”

Цього року минає сто літ від дня народження одного з найдивовижніших українських поетів модерної доби – Богдана-Ігоря  Антонича. Його збірки, що вийшли у Львові в 1931–1938 рр., хвилюють і сьогодні незбагненною красою і неповторністю створеного ним поетичного світу, зримою чуттєвістю образних асоціацій, химерністю символіки та глибиною інтелектуальних прозрінь. Дискусії довкола поезії Антонича, що виникли у 1930-х, продовжують точитися і в наші дні. Власне, яскравим свідченням цьому став вечір пам’яті Антонича, організований спільними зусиллями НТШ ім. Т. Шевченка в Торонто та літературно-мистецьким об’єднанням “Слово”, що ось уже рік діє при НТШ. Численну публіку, що зібралася з цієї нагоди 19 червня у приміщенні КУМФу в Торонто, привітав професор Торонтського Університету Максим Тарнавський. На початку він пригадав всім присутнім, що саме тепер минає ще одна роковина – 10 років від дня смерті видатного літературознавця, дослідника сучасної літератури і глибокого знвця та шанувальника музи Антонича професора Данила Струка, отже, згаданий вечір певною мірою присвячено і його світлій пам’яті. Далі проф. Тарнавський коротко представив всіх учасників і передав слово головному доповідачеві доктору Маркові Роберту Стеху. Д-р Марко Стех добре відомий у Канаді та поза її межами як авторитетний літературознавець, автор праць про модерну українську літературу, талановитий письменник (його роман “Голос” отримав високу оцінку критиків), редактор, співпрацівник Канадського Інституту Українських Студій, викладач Йоркського Університету в Торонто та незмінний референт НТШ. Цього разу він попередив слухачів, що не буде читати доповіді у стислому розумінні цього слова, а спробує скоріше поділитися своїми роздумами про поета та спростувати певні стереотипи, що склалися навколо його творчости.  Наприклад, чи був Антонич співцем Лемківського краю, в якому він народився? Далі – чи був він співцем природи, принаймні у традиційному розумінні? Врешті, чи справді був він так закоханий у життя, як стверджує більшість його дослідників?

Ретельно і послідовно аналізуючи обставини життя поета та еволюцію його творчого зросту, М. Стех приходить до цілком інших висновків. Так, Антонич народився на Лемківщині, але фактично жив там недовго, та й “лемківських” за змістом віршів знайдемо у нього небагато. Натомість, своєю свідомою метою Антонич поставив бути поетом універсальним, а не регіональним – звідси його наполеглива праця над опануванням літературної української мови та мови модерної європейської поезії. Не можна назвати його і співцем природи в тому романтичному сенсі, де природа служить тлом та резонатором людських почуттів. У Антонича людина як суб’єкт не існує. На думку М. Стеха, Антоничеве ставлення до природи є чисто модерністське: глибоко усвідомлюючи, що сучасна людина втратила органічний зв’язок з природою, він створює свою власну мову, лексику, символіку, завдяки яким прагне цей зв’язок відновити. Щодо його закоханости в життя, то, знову ж таки, вона не мала нічого спільного з життям, сучасним поетові. Навпаки, оточуюча дійсність його жахала і сповнювала апокаліптичними візіями. Життя, яке він любив, він створював у своїй уяві, в поезії. Туди, в уявний “дім за третьою зорею”, прагнув відійти і відійшов поет так рано, лише на двадцять восьмому році життя. Тому, вважає М. Стех, його, здавалося б, така випадкова смерть була насправді зовсім не випадковою, і поет пророчо  її передчував.

Всі етапи творчого злету мистця були промовисто проілюстровані поезією у виконанні акторів Лариси Баюс, Юрія Келебая, Степана Геника-Березовського (всі троє є активними учасниками відомого в Канаді театру “Заграва”), а також Андрія Винницького та й самого Марка Стеха. На закінчення прозвучав уривок з камерної кантати львівського композитора Юрія Ланюка “Скарга  терну” на вірші Б.-І. Антонича.

Вечір пам’яті Антонича, на мою думку, виявився дуже вдалим поєднанням науково-аналітичної думки та живого мистецького слова. Подібні вечори варто було б продовжувати і надалі.

Дагмара Турчин-Дувірак